БІЛЯ ХВІРТКИ ГРИГОРІЯ, МАКАР ТРЕМТЯЧИМИ РУКАМИ ВІДРАХУВАВ КІЛЬКА КУПЮР І ПРОСТЯГНУВ СУСІДОВІ. ГРИГОРІЙ СТОЯВ, СТИСКАЮЧИ В РУКАХ ГРОШІ, І ДУМАВ, А ЧИ ЗАСЛУЖИВ ВІН ЇХ. НА НАСТУПНИЙ ДЕНЬ З ПАКЕТОМ ГОСТИНЦІВ ДЛЯ ЛЮБИ ПОСПІШИВ ВІН ДО ПOЛОГОВОГО БУДИНКУ, ПРОВІДАТИ ЇЇ І ПОТІШИТИ
Робити добро… Григорій повертався з райцентру, з ранку він відвіз дружину, термін народжувати підходив, боязно було залишатися в селі, мало що… За матеріалами
Стояла середина зими, Григорій йшов по знайомій лише місцевим жителям стежці, насвистував пісню, яку крутив в автобусі водій, як спіткнувшись об щось тверде чоловік ледь не впав.
Дивиться – а в снігу лежить чиясь сумка, руда, шкіряна, перев’язана ремінцем. Хоч скільки намагався Григорій, а згадати не міг, де він бачив її, але явно загубив хтось із сільських.
Григорій присів, розв’язав ремінець і заглянув всередину, серед якихось паперів лежав згорток, перев’язаний гумкою.
«Невже гроші?!» – подумалося чоловікові, тремтячими руками розгорнув він папір. І правда – акуратно складена стопка грошей, перерахував, посміхнувся. Ось так щастя привалило!
Чоловік обережно згорнув свою знахідку назад в папір, перев’язав гумкою і сховав у кишеню піджака. А сумку закинув в сніг за непотрібністю.
Треба було поспішити швидше до будинку, переховати гроші, а вони ой як знадобляться, скоро на світ з’явитися малюк, Люба декретну відпустку в своєму магазині так і не отримала, звільнили заздалегідь, мабуть, щоб не платити. Ось і буде допомога, видно сама доля, бачачи непросте становище їхньої сім’ї вирішила допомогти …
У будинку без Люби було якось вже порожньо і сумно. Треба було ще зібрати ліжечко, так би вже давно все зробили, ох уже ці жіночі забобони.
Григорій піднявся на горище, де серед пилу і непотрібних старих речей була у нього схованка, там і сховав він всі знайдені гроші …
Ближче до вечора небо затягнули снігові хмари. Раптом у двері постукали, голосно так і вимогливо.
Чомусь серце закалатало швидше, злодійкувато озирнувшись, Григорій пішов відкривати, мало що сталося.
На порозі стояв Макар, сусід, що жив через дорогу, з ліхтарем в руках.
– Здрастуй сусід!
– І тобі здрастуй! Що трапилося?
– Ти, кажуть в місті сьогодні був, пішки повертався, не через озеро йшов випадково?
– Ну так, через озеро … а що?
– Так сумку я загубив. З грошима. Не бачив?
– Ні, не бачив.
Сусід якось відчужено подивився на Григорія, і притулився до одвірка.
– От чорт смикнув на возі Митрофановича повертатися, всього розтрясло, зморило, заснув, дві ночі поспіль очей не заплющив, син захворів. Ось в місто повіз, на зворотному шляху грошей позичив у друга – на ліки. Що я дружині скажу?
Обхопивши голову руками сіл він навпочіпки. Потім різко встав.
– Піду, ще раз обійду, може що пропустив.
– Та куди ти, зараз заметіль почнеться! – спинив Макара Григорій.
– Так ось і треба до заметілі встигнути. Я людина бувала, не переживай, і не такі заметілі проходили.
І він пішов до поля, фігура його все далі і далі віддалялася, освітлювана світлом ліхтарика.
А Григорій так і стояв біля відчинених дверей.
«Віддати треба, – думав він – недобре це. Дитині ж гроші призначалися. А з іншої сторони, і нам ой як згодяться зараз. І Любка зрадіє …»
Григорій зітхнув, розвернувся, кинувся на горище, дістав згорток, поклав за пазуху і раптом знову зупинився.
«Це що ж виходить, якщо не віддам, гріх на душу візьму, я ж не злодій як-не-як, Любка якби правду дізналася відправила б відразу повертати …»
З цими думками, взувши чоботи і взявши лопату, вийшов з дому …
Крізь снігову пелену Григорій розрізнив темну постать Макара і мерехтіння його ліхтарика, той не помічаючи сусіда досліджував кущі біля озера. Підкравшись непомітно до Макара, Григорій підкинув згорток в один з них.
– Знайшов! Господи! – сусід різко подався назад, зіткнувшись спина до спини з Грицьком.
– Знайшов! – прокричав він, тримаючи в руках сумку. Але та виявилася порожньою, мабуть хтось зовсім недавно знайшовши її в очеретах і дослідивши вміст викинув як непотріб.
«Але ж там були папери, як зараз пам’ятаю …», – подумав Григорій.
– Порожня …
– Не здавайся, старий, підемо ще раз глянемо, може де в іншому місці зронив. І почав браво розгрібати лопатою стежину.
– Ні, – махнув рукою Макар – я вже все тут по кілька разів обійшов. Марно, гроші забрали, сумку залишили.
– Ні, брате, рано ти руки склав, он там ти ще не дивився, може сумка впала з воза, а вміст вивалився, вітер який недавно був, розніс все по кущах. Рано ти здався, – наставляв сусіда Гришка, мимохідь направляючи його до місця, де залишив згорток.
– Он, щось біліє, посвіти!
– І правда, Григорій … глянь, це ж мої гроші! Сам перев’язував гумкою! Чудеса!
– Так, чудеса вони трапляються, – кивнув сусід – треба лише вірити …
Біля хвіртки Григорія зупинилися, Макар тремтячими руками відрахував кілька купюр і простягнув сусідові.
– На, візьми, спасибі тобі друже!
– Що ти, не треба. Залиш, синові візьми краще що-небудь в лікарню, – відмахнувся чоловік.
– Та годі тут на все, бери, не ображай. Я б точно пішов не знайшовши нічого …
Григорій стояв, стискаючи в руках гроші, і думав, а чи заслужив він їх? На наступний день з пакетом гостинців напереваги для Люби поспішив він до пoлогового будинку, провідати, порадувати, давно він її не балував, а тепер ось можливість підвернулася.
Все-таки, як це приємно – робити добрі вчинки.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.