Куди дивляться їх матусі? Чому вони не пояснили своїм донькам, що перший шлюб часто буває пробним, несерйозним, і перш ніж думати про дітей, треба не один рік з чоловіком прожити, думаючи більше про себе, а не про материнство. Прикинути в подружньому житті – як ви один одного потягнете. Так ні ж, всі бідолашні паняночки створюють собі якийсь міф, про те, що щастя обов’язково буде з першого разу, діти один за іншим, а потім скиглять, коли все крахом йде.

Добре, що мама мені це пояснила ще в юності на своєму прикладі. Її мама (моя бабуся), була з таких же простуватих жінок, яка вийшла заміж і давай дітей одразу: аж чотирьох, причому жила з нелюбим чоловіком (моїм дідом), любителем випити і  ще купою мінусів. Але розлучатися було гріх, довелося терпіти все життя. Коли ж моя мама вийшла заміж за мого батька (обом було 22 роки), то бабуся з усією ріднею на них насіли: «Створили сім’ю – думайте про батьківство!». З’явилася я! Не минуло й року, всі давай напосідати: «Ось якщо нянька є, то потрібна і лялька!». Батько не хотів, щоб так швидко, але все ж з’явився брат. Почалися непорозуміння і як результат – батьки розлучилися. Мама так і залишилася все життя одна з нами, заміж її більше ніхто не кликав.

Коли я в юному віці стала задивлятися на хлопчиків, мама мені сказала одну фразу: «Доню, пам’ятай – від собак бувають блохи, від чоловіків бувають діти! Не встежиш за собою – нарікай тільки на себе, і чоловіків тут не вини, у тебе своя голова є, розумієш вже, що робиш!». До речі, я сама потім дбала про свій захист.

Вийшла заміж в 22 роки, як і мама, і тут на весіллі вже всі без угаву повторювали про няньок, про ляльку, але я все мимо вух пропускала – ні вже, навіть якщо і люблю чоловіка, але треба перевірити – чи все в побуті у нас вийде ? Ми прожили 3 роки: перший рік як в казці, другий в непорозуміннях, третій в суперечках, і ми зрозуміли, що любов пройшла. Я правильно зробила, що не поспішала з материнством, обоє розлучилися вільними: ніяких зобов’язань та іншого.

Коли я вдруге вийшла заміж в 27 років, я чоловіка попередила – давай поживемо для себе, перевіримо один одного! Чоловік був на той час вже забезпеченою людиною: квартира, робота, машина, все як треба, але йому сподобався такий серйозний підхід. Я сама була ще трішечки «дівчинкою», мені подобалося, коли чоловік мене балував і дарував подарунки, подобалися подорожі. Багато чого можна було дозволити! Стала матір’ю я в 31 рік сина, йому зараз 7 років. Два роки тому я збиралася зважуватися на другу, але мама мені сказала: «Подумай, доню, якщо щось трапиться, ви розлучитеся, потягнеш ти одна двох дітей? Не розраховуй на якісь гроші від чоловіка, думай реально!». Я уявила – ні, не потягну. Це чесно!

Ні, з чоловіком у нас все добре, розлученням і не пахне. Син уже великий, не вимагає багато часу і витрат, загалом, у нього є все необхідне. Я рада, що мама зупинила мене тоді, я знову «дівчинка», мене знову балує чоловік, я не ношуся з магазину з важкими сумками, щоб годувати ораву. У своєму житті я все зробила правильно – розрахувала сили і не народжувала дітей від «першого щастя». Спасибі моїй мамі – я до всього ставлюся розумно і виважено. Шалено люблю чоловіка і сина, я хороша господиня і сім’ї зі мною затишно. Тому подумайте, молоді дівчатка, а чи варто з першого року заміжжя забивати своє життя дітьми і потім скаржитися на життя? Розрахуйте свої сили наперед!

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.