Кілька днів назад я поверталася пізно ввечері з роботи. Пішла коротким шляхом, була дуже втомлена. Проходячи повз якогось будинку, він далеко розташований від мого, помітила чоловіка моєї доброї подруги. Він йшов, тримаючи за руку маленького хлопчика. Це при тому, що дітей у них немає. Порівнявшись з ними, але намагаючись не виходити на світло, я почула їх розмову. Розмова батька і сина. Ну не змогла я піти додому, як збиралася.

Трохи відставши від них, повільно пішла за ними. Подальша розмови я не чула, але мені вистачило і того, що я бачила. З боку це виглядало дуже мило і зворушливо. Не кожен батько так поводиться з дитиною.

Невже у чоловіка моєї подруги є позашлюбна дитина? Як на це вона відреагує? Я йшла за ними. Картина розчулювала. Так ми підійшли до чергового дому. Біля під’їзду їх зустріла жінка. Сказати просто жінка, нічого не сказати. Її зовнішній вигляд говорив про хороші доходи. Я була ошелешена. Значить, як дружині щось купити, він п’ять разів подумає про необхідність цієї покупки, а тут схоже на те, що вона взагалі не знає відмов.

Далі було ще миліше. Підійшовши до жінки він ніжно її обняв, довго шепотів щось на вухо. Шкода, не чути було. Скільки разів ми зустрічали його з подругою, хоч би раз так повівся з нею. Ось як так! Я боялася дивитися далі. Десь в глибині душі маячила надія, що це просто його добра знайома. Вони зараз поговорять і розійдуться по домівках, час то вже зовсім пізній для гостей.

Ні. Зайшли в під’їзд. На жаль, на дверях кодовий замок і я не змогла вирахувати номер квартири. Так це вже і ні до чого було. Картинка склалася і без цього.

По дорозі додому набрала подругу. Настрій у мене був нікудишній. Вона це відчула і запросила в гості, пославшись, що її чоловік поїхав у відрядження. У мене земля пішла з-під ніг. Тепер ніяких сумнівів. Мої здогадки все ж вірні. Господи, ну навіщо я пішла сьогодні по короткій дорозі?

У подруги ми просиділи до пізньої ночі. Обговорили все, що тільки можна. Але тільки одна тема залишилася незаймана. На душі вовки вили. Заговорити про це я так і не змогла.

Всі вихідні я провела в роздумах. Як же бути? Розповісти все і зруйнувати щастя подруги? Або тримати все в собі? Він виглядав щасливим поруч з ними. Чому тоді не розповість все сам? Навіщо йому моя подруга, якщо там родина? Тим більше що там є, вже досить доросла дитина. І триває все це, судячи з усього вже не один рік.

Намагаюся підібрати потрібні слова для розмови. Але щоразу не вистачає духу сказати їй таке. Але мовчати стає все важче.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.