Свекруха змусила нас продати навіть будинок! Але того, що я зробила у відповідь, вона явно не очікувала!

Але саме так і треба чинити, якщо чоловік-ганчірка і свекруха всюди влазить.

Отже, через шикарне весілля, потрапили ми, завдяки свекрусі, на гроші, за сільськими мірками дуже неабиякі, бо свекруха, не соромлячись, кликала “навіть сусідську жучку” до нас на весілля, а ми думали – раз батьки чоловіка самі весілля влаштовують, то навіщо відмовлятися?

Одним словом, повертати гроші нам було вважай нічим і Льоша прийняв фатальне й нерозумне рішення: продати нашу хату, яка ледве трималася, і переїхати до його мами (тата на той момент у нього не було вже).

І тут понеслося… Іноді мені здається, що свекруха все заздалегідь знала і втягнула нас з витратами за весілля навмисне. Під її дахом вже не розгуляєшся!

Ось уявіть: варю суп, пробую на сіль, вона безцеремонно бере другий ополоник і теж пробує, корчить пику “ох і пересолила!” і йде в город. Я відійшла за “потребою”, прийшла, доварився суп, ще раз пробую… святі угодники! Пересолене пекельно! Але я ж пробувала його, все було добре! Що за чудеса? Відходила – суп нормальний прийшла – суп пересолений дико!

Довелося починати спочатку… До приходу чоловіка я, зрозуміло, вже не встигла! А свекруха така ходить і бурмоче “Ну і жінку ти собі привів… Весь день копається біля нещасного супчику!”

Я мовчки взяла відро, показала суп і сказала, що робила все вчасно, пробувала на сіль… відійшла, прийшла -суп уже пересолений! Я його більше не солила! Чужих в будинку не було і чиї це витівки?.. Договорити я не встигла, свекруха почервоніла, встала в “позу свекрухи” і закричала:

“Ах ти, безсоромна! Ти на що натякаєш? Це я, значить, зіпсувала тобі суп? Льоша, ти віриш, вона зварила огидний суп сама, сама і вилила – я то тут при чому?!” І стала демонстративно важко дихати і пити валеріанку. Я тоді подумала: “ну і … !”

Але чоловік нас намагався примирити, дякувати йому, а то я б тріснула цю жіночку ополоником точно!

Таких випадків було з десяток, коли страва ніби й добре виходить, приходить чоловік, а там то переперчене, то недосолене (водою, чи що, розбавила, зараза?!)

Потім ці “витівки” припинилися, зате вона стала тихенько поїдати наші припаси: на той час ми харчувалися окремо від матусі, лихоманка її розбери, але супу, плову і т.п. зменшувалося якось частіше, ніж ми з чоловіком їли.

Якось залишалося на 1-1,5 порції плову і я засипала туди послаблюючого, запозичивши його у свекрухи ж.

Встаю зранку, від плову одні крихти, хоча каструля в холодильнику… Я все зрозуміла (Льоші вранці на ковбасу за краще налягати, він плову вранці не їв би). Я швидко помила казанок. А свекрухи щось довго не видно, напевне, плов вже “бабахнув”. Приходить… “Ой, Наталочко, щось я не те з’їла… Не приготуєш мені кашку?”

Поки я варила кашу, свекруха “сказала оооой!” і побігла, мабуть, “почитати газетку”! Чесно – сміялася я до сліз! Рахунок 1-1 на мою користь!

Іншим разом я зробила суп харчо, Льоша так нахвалював! А в залишки – знову того самого засобу… “Салют” був знатний вранці! Свекруха так бігала, що… наче помолодшала, яка швидкість, ти глянь!

Приходить і каже: твій суп прокис!

А я така (ледве стримуючи сміх): “А навіщо ви мій супчик їли без попиту? У Вас і солі взяти треба питати, так чого на наше зазіхнули? Ви це кидайте!” Отак я її, мочалку стару, так їй і треба!

Більше вона в наші продукти лапу свою не запускала. І я вважаю, що по заслугам їй, адже ми не просили того весілля, а хотіли на свої збереження ремонт якраз у тій хатині зробити, яку вона нас змусила продати.