Будучи молодою, Ольга не думала, де і з ким зустріне свою старість. Не підходив їй ніхто для життя, все чекала на особливого чоловіка.

Коли дівчата виходили заміж, Ольга з-поміж своїх кавалерів не могла вибрати жодного. Один – любив заглядати у чарку, інший – не красивий, той – низького зросту, цей – зависокий. За матеріалами.

«Ні сяке, ні таке, хай буде ніяке», – жартувала вона, коли дошкуляли запитаннями про заміжжя. Так і змирилася, що краще жити самотньо і не морочити собі голову з непутніми хлопцями. З них толку, як з торішнього снігу. Треба берегти нерви, бо здоров’я зараз дуже дороге. Комусь терпіти Ольга просто не вміла, та й не хотіла.

«Не розумію, як живуть жінки з нелюбами. Терплять їхні витребеньки, а дехто й гірше. Не моя це місія і все», – зробила свій остаточний вибір Ольга.

Відтоді її зовсім не цікавили чоловіки. Жила своїм життям, хоч і не повноцінно, але спокійно. Вирішила займатися іншими вподобаннями.

А працювала Ольга музичним керівником у школі та дитсадку, вчила дітей співати, декламувати вірші, організовувала концерти. Сама теж любила музику, народні пісні, українське слово і це натхнення до творчості передавала дітям.

Серед малечі вирізнялася одна дівчинка – високим вмінням і творчим талантом. Софійка дуже уважно слухала Ольгу Іванівну, співала мелодійні пісні. У неї був ще дитячий, але дзвінкий голос. «Має талант дитина», – відразу зрозуміла вчителька і щоразу приділяла їй більше уваги.

Софійка була сиротою, опікувалася нею бабуся Зоя. Вона приводила дівчинку в садок, а потім забирала додому.

Одного разу дитина зізналася, що їй подобається Ольга Іванівна. «Бабусю, вона така чарівна. Як гарно грає, співає. Я теж хочу вчитися музики», – щебетала Софійка.

Бабуся лише сплеснула руками: «Якби були живі твої батьки, то, може, з тебе й вийшла б непогана співачка. А так, дитино, хто тобі допоможе? Я вже стара, немічна».

«Бабусю, мені допоможе Ольга Іванівна. Я попрошу і вона мене підтримає. От, побачиш!» Дівчинка була у такому захваті, що бабуся аж зронила сльозу: «Хай тобі Бог допомагає в твоєму сирітському житті».

І ось Софійка поїхала в район на пісенний конкурс та привезла звідти грамоту й приз. Вона підійшла до Ольги Іванівни і схвильованим голосом сказала: «Це – ваша заслуга, моя вчителько». Ольга Іванівна обняла дівчинку та поцілувала. Вона продовжувала вчити цю дитину та розвивати її талант. Софійка вступила в музичну школу по класу фортепіано, а пісня стала для неї подругою у житті.

Дівчинка виступала у шкільній самодіяльності, на різних пісенних конкурсах, завойовувала призові місця і завжди дякувала за це своїй вчительці.

…Коли не стало бабусі, Софійка вирішила, що не може бути одинокою. Хоч їй було вже десять літ, але у порожній хаті було якось моторошно. Тому пішла до своєї першої вчительки. «Ви не проти, якщо я стану не тільки вашою ученицею, але й донькою?», – запитала.

Ольга здивовано глянула на неї: «Щось обов’язково придумаємо, але самотньою я тебе не залишу. Обіцяю». Софійка пригорнулася до Ольги і прошепотіла: «Дякую… мамо».

Відтоді у них обох змінилося самотнє життя. Ольга вдочерила свою талановиту ученицю і тепер вони жили разом. Софійка всім ділилася з мамою, а та старалася підказати, порадити доньці у різних ситуаціях.

Після школи Софійка вступила в музучилище. Її талант вразив одного молодого вчителя, який закінчив консерваторію і викладав тут. Софія теж захопилася Степаном і її подальший творчий шлях скеровував саме він.

Невдовзі Софія стала студенткою консерваторії. Ольга раділа за успіхи своєї прийомної доньки.

Згодом Степан та Софія поєднали свої долі. Створили міцну сім’ю. Закінчивши консерваторію з червоним дипломом, Софія стала викладачем в інституті культури. Ольга була змушена залишити село і їхати жити в столицю. Діти запросили її до себе у двокімнатну квартиру. Молоді були на роботі, а Ольга виховувала маленьку Іринку – найкращу і найрозумнішу внучку.

«А ви кажете – вибір, – не раз розмірковувала Ольга, прогулюючись з Іринкою столичним парком. – Думала, що до старості доживу в самоті, а Бог вирішив все по-іншому. Тепер живу у столиці зі своїми дітьми. Не сподівалася, що стану для них опорою, а, насамперед, матір’ю».

Їй пощастило зробити свій вибір у житті і цьому вибору можна лише позаздрити.

Оксана Кишканюк.

Фото ілюстративне – ostrnum.

Джерело