Галина вже живе у другому шлюбі цілих 10 років. Але майже кожен день вона забігає до своєї свекрухи, Марини Вікторівни. Колишньої свекрухи.

У них, на перший погляд, дуже цікаві відносини. Начебто вони нічим одна одній не зобов’язані, але кожна намагається хоч трохи підтримувати щоденне спілкування. Хоча ні, вони – родички одна одній. У них спільна донька та внучка.

– Галино, у мене молоко закінчилося, ти мені принесеш?

Знаєте, що ще цікаво? У матері вдома рідний син набагато рідше з’являється, ніж її колишня невістка, давалося б, зовсім стороння та чужа їй людина.

Якось так виходить, що нова сім’я Галини ближче і рідніше синівської виявилася, для Марини Вікторівни. І чоловік Галини час від часу на підхваті у неї буває – все-таки чоловічі руки теж потрібні в домі, де живе одна вже немолода жінка.

Дивно якось вийшло в житті: з чоловіком Галина розлучилася, зустріла іншого, створила нову люблячу сім’ю, а колишню свекруху зі списку найближчих родичів не викреслила зовсім. І не просто часто з’являється у її домі, а й допомагає їй у всьому.

Якщо раптом здоров’я літньої жінки похитнеться, адже таке трапляється з людьми у віці, я здогадуюся, хто за нею буде доглядати, це точно не буде її власний рідний син.

Чи багато хто з нас здатні на такі вчинки? І яку внутрішню доброту потрібно мати, щоб вважати себе зобов’язаною допомагати мало не щодня чужій літній людині, але бабусі своєї доньки?

Я знаю Галину дуже багато років, у неї добра та щира душа, вона людяна жінка, її багато людей поважає. Дуже хочу, щоб в неї в житті все склалося дуже добре.

Джерело