Ми зі своїм чоловіком вже пенсіонери. Коли важко працювали багато років, то встигли отримати свою власну квартиру від держави, і потім своїми силами назбирали гроші на те, щоб доплатити, і розміняти її на великий заміський будинок. Робили ми це з розрахунком на те, щоб можна було в старості поратися на городі, мати своє невеличке господарство, і, звичайно ж, щоб діти з онуками частіше до нас приїжджали в гості на свіже повітря і красиву природу.

Так і вийшло в підсумку: ми з чоловіком довели до розуму свою ділянку, і тепер у нас полюбляють гостювати син з дочкою. Приїжджають до нас часто на вихідні і в канікули зі своїми сім’ями: загоряють, паряться в лазні і смажать смачні шашлики, їдять свіжі фрукти та овочі. З городом наші діти нам особливо не допомагають нічим – кажуть, що зараз можна все, що завгодно купити в магазині, і що це буде дешевше і простіше, ніж витрачати свій власний час та гроші на розсаду. Але коли приходить час збору врожаю, або коли я закінчую робити консервацію вдома, то діти відразу ж злітаються на все готовеньке. Але Бог з нею – з тією допомогою, ми особливо про це поки не просимо. Ми з чоловіком поки в стані і самі подбати про свій город і невеличке господарство, і нас не особливо зачіпає те, що діти не хочуть брати участі в роботі на грядках.

Мене набагато більше образило те то, якщо чесно, що я почула в розмові між своєю донькою та зятем: коли вони не знали, що я поруч, то почали обговорювати майбутній спадок – наш будинок з батьком. Дочка говорила своєму чоловікові, що хоче його в майбутньому швидко продати, і вкласти гроші в покупку квартири для себе та своїх дітей. Зять їй підтакував постійно задоволеним тоном, і говорив, що у нього є хороший знайомий ріелтор, який може допомогти з продажем будинку, у нього багато клієнтів і він продає нерухомість за непогану ціну, продавці завжди залишаються задоволені. Зять говорив дружині, щоб вона переконала нас ще й гарний ремонт зараз зробити нам у нашому будинку, за наші, звісно, гроші, щоб потім можна було продати наш будинок дорожче.

Ці слова були для мене такі неприємні та важкі. Адже виходить, що замість того, щоб працювати, і заробляти на власне житло, адже зараз моя донька з чоловіком своїм живуть в орендованій студії, наша дочка чекає-не дочекається, коли ми з її батьком вирушимо на той світ. Ми з чоловіком уже давно вмовляємо їх з зятем взяти кредит і виплачувати, але вже за своє власне житло, але вони не хочуть. Тепер хоч зрозуміло чому, вони чекають поки наш будинок звільниться.

В голові у мене не вкладається, як можна бути такою цинічною щодо власних батьків. Невже через бажання отримати все просто так, не докладаючи зусиль ніяких та своєї праці, можна бажати такої долі батькам, чекати коли б їх швидше не стало. Не віриться, що це наша дитина. Хочу про все розповісти чоловікові, але хвилююся, що його це ще більше засмутить ніж мене.

Хочу подумати про те, щоб залишити весь будинок у спадок своєму  синові, хоч він у нас така добра людина, і є надія на те, що допоможе нам з батьком на старості років. Дочці і зятеві я тепер боюся довіряти.

Як би ви вчинили на моєму місці? Доньці я так і не розповіла, що чула їхню розмову з зятем. Намагаюся тепер поменше з ними спілкуватися взагалі. Але й чоловікові поки не сказала, не можу його так розчарувати, він дуже засмутиться цьому. Що робити я не знаю зовсім.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело