Галина планувала, що 25-річчя свого шлюбу вони з чоловіком нарешті гідно відсвяткують. А коли ж жити, як не тепер. Діти виросли, поїхали вчитися до столиці, сини – то гордість Галини, вона все життя їм присвятила.

Та й з чоловіком у неї, хвалити Бога, все добре. Господиня вона чудова – у неї в хаті така чистота, що й пилинки ніде не знайдеш. Прийде з роботи і починає мити-витирати, а ще їсти готувати. Її чоловіки голодними ніколи не були. До того ж, Галина привчила їх так, що вони вчорашній борщ їсти не хотіли. Все мало бути свіженьким, щойно приготованим.

Догоджати синам і чоловікові Галині було не складно, швидше навпаки – в радість. Все чекала хоч якоїсь вдячності від них, але все це вони сприймали, як належне. Ні посуд за собою помити, ні ліжко застелити, та що там говорити – Галина робила за них усе.

Тепер, коли сини поїхали з дому вчитися, догоджала лише чоловікові. Він у неї нехай невеликий, але все ж, начальник. А вона хто? Продавчиня в магазині… Одружилися вони молодими, Галині було 17, Павлові – 23. Відразу народився старший син, а через півтора року – молодший. Так і поринула жінка в сімейні клопоти і догляд за дітьми.

Павло в цей час робив кар’єру, і зараз він керуючий відділом в одному з банків, весь час пропадає на роботі. А Галина чемно продовжує здувати пилинки з меблів в їхньому домі і з чоловіка.

Вперше Галина задумалася про те, що в них в родині щось не так, коли в вересні на її день народження, отримала від чоловіка сухе «Вітаю». Ні, про квіти вона і не мріяла, бо за 25 років їх сімейного життя, Павло жодного разу їх не подарував дружині. Галина хотіла відсвяткувати разом з чоловіком, накрила стіл, приготувала смачну вечерю, а він прийшов пізно і сказав, що не голодний.

Діти просто забули про її свято і привітали її аж на наступний день. Прикро було на душі, адже Галина нарешті зрозуміла, що не така вже вона і цінна, якщо її чоловіки так нею «дорожать». Проте зробила вигляд, що нічого не сталося, і продовжувала грати роль ідеальної дружини і мами.

Наближалося їхнє сімейне свято – 25-річчя шлюбу, срібне весілля. Галина спочатку планувала, що вони відсвяткують це в гучній компанії родичів і друзів, але чоловік відразу відмовився. Мовляв, часи складні, гроші потрібні, а свято не таке вже й велике.

І знову Галину огорнув прикрий смуток, як це – свято не важливе? А гроші? Хіба вона просила їх в Павла? Вона сама останній рік влаштувалася на ще одну роботу і відкладала кошти спеціально для цього дня. Назбирала близько 25 тисяч, так що на все б вистачило.

Про святкування Павло і чути нічого не хотів, то ж Галина вирішила зробити подарунок чоловікові – купити йому новий мобільний телефон, уже і в магазині придивилася останню модель. Нехай чоловік має… А їй нічого не треба, вона, як завжди, обійдеться тим, що є…

Новий телефон Галина старанно упакувала в яскраву обгортку з сердечками і чекала, коли чоловік першим її привітає, скаже, як її любить, як дякує за дітей і турботу… Але цього не сталося – вранці Павло прокинувся, мовчки з’їв сніданок і пішов на роботу. А ввечері повернувся дуже втомленим і відразу ліг спати.

Цього разу Галина вирішила не сумувати, а діяти. Вранці наступного дня вона взяла на роботі вихідний і повернула в магазин телефон. Потім пішла в салон краси – вперше за багато років змінила зачіску, зробила манікюр, педикюр, вийшла і сама себе не впізнала. Потім пройшлася по магазинах і нарешті купила собі те, про що колись могла лише мріяти – і білизну, і сукню, і плащик, і чобітки.

Найцікавіше, що вперше в житті вона витрачала гроші на себе і не думала, що на це скаже її чоловік, їй було байдуже.

Олеся Біла.

Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонено.

Фото ілюстративне – MedPortal.

Джерело