Сусіди і речі…  Я завжди нормально ставилася до практики продавати або просто віддавати дитячі речі своїх дітей своїм знайомим. А чому б і ні. Нам вони вже все одно не знадобляться, а комусь підійдуть і вигідніше купити з рук, ніж в магазині. Тим більше ціни на дитячі речі зараз дуже високі. Іноді просто віддаю, бо купувала задешево. За матеріалами

Якось я вдома перебрала речі, і ті, які уже замалі на моїх дітей, склала в окрему сумку і віддала сусідці Насті.

У моєму дворі живе молода дівчина Анна. Вона живе з мамою і заміжньою ніколи не була. Але це не завадило їй недавно народити двох дітей. Ні, я рада за неї, це її особиста справа.

Але буквально днями мама Ані підійшла до мене у дворі і почала дуже дивну розмову. Та й поведінка була дивною. Ми ніколи ні з Анею, ні з Тетяною Петрівною особливо не спілкувалися, просто віталися і все. А тут вона сама підходить і починає розмову.

І ось ми розмовляємо і тут жінка каже, що мовляв ходять чутки, що я речі дитячі роздаю. Нічого дивного, адже двір нас маленький, та й я таємниці з цього не робила ніколи.

Тетяна Петрівна довго не тягнула кота за хвіст і запитала чи не могла б я віддати їм дитячі речі для Аніних близнят. Ні, я б не була проти, але як раз перед цим все віддала вже.

Жінка не розгубилася, і сказала мені фразу, від якої я і досі відійти не можу.

– Ну ти ж Насті все віддала, то йди до неї і забери назад, думаю вона зрозуміє, нам потрібніше. У неї одна дитина, а у нас тут двоє. Складно ростити двох дітей, та ще й без чоловіка.

Від такого нахабства у мене просто очі на лоб полізли. Як я можу піти до людини і відібрати у неї речі, які віддавала зі словами користуйтеся на здоров’я! Це ж просто не те що некрасиво, це не по-людськи!

І якщо у мене до цього було бажання допомогти сусідці, то після такої неприємної розмови воно назавжди пропало.

Я сказала Тетяні Петрівні, що нічого і ні у кого я відбирати не буду і що взагалі більше ніяких речей не буде і всі вони вже віддані. Жінка накинулася на мене з докорами і звинуваченнями і пішла. Ну просто немає слів.

Найдивовижніше, що після відходу сусідки я відчувала себе винною, що Тетяна Петрівна зірвалася і що її онуки залишилися без одягу.

Ось як буває, хочеш зробити добру справу, а тебе ще й винною зроблять.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.