Після нашого весілля, ми переїхали жити в орендовану квартиру. Проте, після того, як не стало батька моєї дружини й мати залишилась одна, ми вирішили переїхати до неї. У моєї тещі була простора чотирикімнатна квартира в самісінькому центрі міста. Галина Петрівна понад 14 років працювала в Італії, тому й змогла придбати таку квартиру, а ще відкласти велику суму грошей.

Містечко у нас не велике, тому ми ніколи не думали про розмін житла. Моя дружина була єдиною донькою в сім’ї. Кімнат у квартирі вистачало кожному, спочатку ми жили всі в злагоді, я й дружина працювали, добре заробляли.

Коли ж у нас народилась двійня, то наші справи дещо погіршились, оскільки, дружина тепер була в декретній відпустці, а я втратив хорошу посаду, тому що фірма в якій я працював збанкрутувала. Довелось шукати будь-яку роботу, грошей нам не вистачало взагалі.

На допомогу від тещі ми не надіялись. Вона завжди жила за принципом: потрібно добиватись всього самостійно та без допомоги.

Гроші, які вона заробила в Італії, не тратить, вважає себе дуже забезпеченою пенсіонеркою. Але співчуття то своєї доньки у неї зовсім немає. Вона ще ніколи не пропонувала нам свою матеріально допомогу, хоч кожного дня бачить, як нам важко. До речі, на кухні у нас два холодильники — один наш, а інший тещі. Галина Петрівна завжди купляє набагато якісніші харчі ніж ми.

Всі ми знаємо які зараз ціни на дитячі речі. А у нас їх двоє. Ми з дружиною майже нічого собі не купуємо, аби протягнути до наступної зарплати. А моя теща на собі не економить, а повторює, що тепер хоче пожити для себе, бо все своє життя жила для когось. І взагалі, ми повинні їй дякувати, що не живемо на орендованій квартирі.

Я розумію її, вона має повне право розпоряджатись своїми доходами так, як вважає за потрібне, але мова йде про її єдину дочку та онуків. Про себе я навіть не згадую.

Я не рахую чужі гроші. Не думайте такого, я — самодостатній та дорослий чоловік, зможу сам забезпечити свою сім’ю. Просто більше не можу дивитись на те, як дружина економить навіть на важливих речах для себе. Підгузники наші діти носять тільки на вулиці, а дома використовуємо тканинні пелюшки.

Чому моїй тещі шкода виділяти хоча б невелику суму кожного місяця? Чи просто забезпечити своїх онуків необхідними речами? Я знаю, що згодом ситуація поміняється, але поки ми змушені рахувати кожну зароблену копійку.

Цікаво, ось коли тещі на старості буде потрібна наша допомога, як тоді вона буде поводитись? Адже за її словами, ніхто нікому нічого не винен!