Чужа дитина.   Марина була заміжньою, з чоловіком прожили вже 10 років, але він так і не був готовий до дітей. Марина весь час бігала від спеціаліста до спеціаліста, бо дуже сильно хотіла малюка, але не могла зрадити чи обманути чоловіка.

Марині вже 35 років, у неї хороша робота, але майже кожен вечір вона проводить на самоті, тому що її чоловік Ігор пілот, він майже весь час на роботі, зрідка випадають вихідні, які проводять разом. Або вдома в обнімку на дивані біля телевізора, або їздять на дачу, відпочити і розвіятися, посмажити м’яса.

Одного разу Ігор прилетів з чергового рейсу занадто схвильований, Марина намагалася з’ясувати причину, але чоловік мовчав два дні, а потім все-таки вирішив серйозно поговорити:

— Марино, у мене до тебе серйозна розмова, вона тобі дуже не сподобається, ти будеш засмучена, збентежена і вважатимеш мене зрадником, хоча це так і є!

Початок розмови Марині вже не сподобався, але їхнє сімейне життя будувалося на довірі, значить, щоб зберегти сім’ю, доведеться вислухати і Марина погодилася:

— Я слухаю!

— Тільки прошу, Маринко, не перебивай, спочатку вислухай, потім подумай, а потім скажеш мені свою відповідь!

— Добре, я зроблю, як ти просиш!

— Маринко, ти це прекрасно знаєш, якщо ми іноді затримувалися в якомусь місці на тиждень, то це – не наша провина, ти ж знаєш що там такий графік. У одному з чергових рейсів, я познайомився з жінкою, я не знаю, як таке могло статися, але прокинувся одного разу з нею.

Пробач Марино, я розумію твої почуття, мене це не виправдовує, але я, справді, не можу зрозуміти, як це сталося. Вона повідомила мені, що при надії, і що я батько. Ось тиждень тому стала матір’ю, а я як раз був там, дитину записав на себе, але вона відмовляється від дитини і не хоче виховувати. Я ж в свою чергу не хочу, що б моя дитина виховувалася в дитячому будинку, це не місце для дитини!

Тому я хочу тебе запитати, як вчинити? Піти мені з сім’ї і виховувати дитину самому, чи ти зможеш її прийняти, і ми будемо жити разом? Можеш відразу не відповідати, подумай, добре подумай, адже чужа дитина буде тобі нагадувати про те що я зробив!

— Ігоре, а хто народився? А то все дитина, та дитина?

— Народилася дівчинка, я назвав її Марина, вона, кажуть, абсолютно здорова!

— Я прийняла рішення, ми будемо разом виховувати дочку, а потім ми можемо подарувати їй братика або сестричку!

— Тоді завтра я лечу туди, а ти поки візьми гроші і приготуй все необхідне!

На наступний день Ігор полетів, а Марина вирушила з великим задоволенням в дитячий магазин, вона купила все необхідне і навіть більше, вона накупила море різноманітних суконь на малечу і з любов’ю і турботою все випрала і випрасувала.

Ігор повернувся через два дні, Марина зустрічала його в аеропорту, вона вже в вікно побачила, як він спускається по трапу з рожевим конвертом на руках, вона стояла і переминалася з ноги на ногу, вона не могла дочекатися, коли ж уже візьме дочку на руки.

Минуло п’ять років, Марина молодша, зростає дуже хорошою дівчинкою, справжньою помічницею, Ігор обожнює дочку і зараз він не розуміє, як можна було стільки років жити без такого щастя, як дитина.

Марина дуже сильно любить донечку, а місяць тому у них з’явилася друга дочка. Марина молодша дуже дбайливо ставиться до сестрички, вона допомагає мамі купати дитину, переодягати, гуляти.

В їхньому домі нарешті поселилося щастя, подвійне щастя.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.