– Тут всі мої цінності, покладіть їх до себе в сервант, будь ласка! Боюся, як би моя невістка Настя їх до своїх рук не прибрала! Ввечері забігла сусідка в сльозах до моєї мами з дивним проханням. Мама пакунок взяла. Він пролежав у нас 10 років. Коли його дістали, ми з мамою довго плакали, а потім самі відвезли невістці

10 років тому в нашому під’їзді жили чудові сусіди, ми дружили між собою, ходили один до одного на свята. Потім всі кудись роз’їхалися, з’явилося багато квартирантів, які зі старожилами навіть не віталися. За матеріалами

Так ось, на третьому поверсі, над нами, жила Анна Сергіївна зі своїм сином. Все вона боялася, що він одружується не на «тій» дівчині.

А ми подумки невістку її жаліли, адже характер у сусідки був не цукор.

І ось, надумав Пашка одружитися. Привів в квартиру дівчину. Струнка, молода блондинка з величезними зеленими очима.

Анна Сергіївна свою майбутню невістку не злюбила з першого дня. Але й не вигнала молодих з квартири. Нехай краще вдома живуть, ніж у інших людей кут знімають.

Через пару тижнів до нас у двері постукали. Увійшла Анна Сергіївна, до себе вона притискала пакунок з паперу, в який раніше завертали ковбасу.

«Тут всі мої цінності, покладіть їх до себе в сервант, будь ласка! Боюся, як би моя невістка Настя їх до своїх рук не прибрала!».

Мама знизала плечима – прохання дивне. І засунула згорток на антресоль. Ми щасливо про нього забули.

Анна Сергіївна переїхала, квартиру вони розміняли. Зв’язок з ними був втрачений.

В цьому році ми свою квартиру виставили на продаж, покупець знайшовся дуже швидко. Розбирали мотлох, багато довелося викинути.

І на антресолі знайшли той самий згорток. Розрізали мотузку, а там біжутерія – кільця, ланцюжки, брошки. Я мамі сказала – нічого тут цінного немає, дрібнички.

Але вона наполягала – ці речі чужі, потрібно повернути їх колишньому власникові. Стали ми довідки наводити, а Анни Сергіївни вже давно не стало.

Зате роздобули адресу Насті і Паші. Мама знала, що їду у Київ у відрядження через 2 тижні.

«Ось і відвезеш їм, це їх спадок. Нам чужого не треба! »

Я підійшла до справи відповідально. Заздалегідь домовилася з ними про зустріч. Вони запросили мене в свою квартиру. За 10 років у них дві дочки з’явилися.

І ось що дивно, все їх благополучне життя – заслуга Насті.

Вона займає високу посаду в державній структурі. Паша ж перебивається випадковими заробітками, а в основному – на машині дочок зі школи забирає і на гуртки розвиваючі відвозить.

Анна Сергіївна невістку недолюблювала, а фактично, вона її сина з болота витягла, в столичну квартиру заселила.

Я простягнула їм згорток. Паша скривився: «Ой, та не потрібні нам ці цяцьки. Могла б і не привозити їх. Але ти не думай, ми тебе раді бачити!»

А Настя з лагідною усмішкою прийняла з моїх рук біжутерію і подякувала: “Ось і буде дівчаткам пам’ять про бабусю! Спасибі за турботу!”

Які ж, все-таки, люди різні. Я їхала додому і думала, свекруха не любила Настю, а вона виявилася доброю та порядною людиною.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.