Через пару місяців після нашого весілля старша з сестер чоловіка теж зібралася заміж. Свекруха зателефонувала і запитала, скільки грошей ми будемо дарувати. Ввечері ми з чоловіком повернулися з роботи і побачили запрошення на кухні. Мого імені там не було, я пішла зі сльозами в іншу кімнату. Чоловік набрав сестру, а потім прийшов до мене і сказав, що сестра не помилилася, запрошений лише він

Ми давно перестали друкувати фотографії, все, що є, зберігаємо на зовнішньому жорсткому диску. За порядок в нашому сімейному архіві відповідаю я – скидаю з телефонів / фотоапаратів, групую по папках, підписую, проставляю дати.

Сьогодні вранці, відправивши дитину в садок, сіла за комп’ютер, щоб упорядкувати фото з новорічних свят.

Як завжди, полізла дивитися старі знімки – ось виписка з новонародженою дитиною, ось наша поїздка в столицю, ось ми на ювілеї моєї мами, ось чоловік на весіллі своєї сестри. На весіллі. Відразу згадалася історія, з нею пов’язана, не дуже приємна для мене.

Це було чотири роки тому. На той момент ми з чоловіком, зустрічалися 5 років, тільки-тільки одружилися.

У нього велика родина, купа всіляких родичів, які періодично зустрічаються на сімейних святах. Деяких наживо я бачила тільки пару раз, деяких тільки на фото, але найближчих, звичайно, запам’ятала швидко – батьки, бабуся з дідусем, дві сестри, дядько.

Я не скажу, що ми дуже тісно спілкувалися всі ці роки, зустрічалися тільки на святах в батьківському домі – дні народження старшого покоління, Новий рік, іноді передзвонювалися з його мамою, тому що вона якось відразу почала вважати мене своєю майбутньою невісткою.

З сестрами в рамках свят також мило спілкувалися на загальні теми, але не більше. Разом до весілля ми не жили, тому до нас в гості теж ніхто не заходив. Загалом, все було рівно, спокійно і необтяжливо.

Через пару місяців після нашого весілля старша з сестер чоловіка теж зібралася заміж. Про це нам повідомила мама чоловіка, мовляв, Катя до весілля готується, скоро запрошення занесе, давайте подумаємо, що дарувати будемо.

Зійшлися ми тоді на грошовому подарунку, тільки ніяк не могли вирішити, як його оформити. Мама схилялася до стандартного конверту, чоловік до букету (обернути троянди купюрами), а мені кумедним здався варіант з надувними кулями – «лопни кожну і знайди гроші!»

Час минав, короткі новини про майбутню подію ми дізнавалися все від тієї ж мами – замовили ресторан, знайшли ведучого, забронювали лімузин, купили запрошення і міні-подаруночки кожному гостю, самостійно прикрасили весільні келихи.

Рівно за місяць ми отримали запрошення.

Ми з чоловіком обоє працювали, повернувшись увечері додому виявили запрошеня-картку на кухні. Свекруха занесла, тому що сестра чоловіка не застала нас вдома і вирішила залишити запрошення матусі, щоб не їхати до нас ще раз. Мама живе на сусідній вулиці, їй простіше, та й ключі від нашої квартири у неї є.

Відкриваємо, читаємо, мого імені там немає. Тільки чоловіка. Запрошують тільки його.

Було несподівано і неприємно. Ми не подруги з Катею, звичайно, але я ж не хвилинне захоплення її брата, а все-таки дружина. Тим більше ні конфліктів, ні суперечок у нас з нею не було ніколи. Етикет? Ні, не чули.

Чоловік теж трохи підзавис, зараз дізнаємося, каже. Подзвонив. Я не стала слухати, пішла в іншу кімнату.

Він повернувся хвилин через десять похмурий, мнеться, не знає з чого почати. «Загалом, ніякої помилки немає. Катя сказала, що вони покликали тільки близьких родичів і друзів, а тебе вони занадто погано знають, майже не спілкувалися.»

Безумовно, справа кожного, кого саме запрошувати на знаменну подію, але розділяти чоловіка і дружину? Лихо танцювати на нашому весіллі, а потім заявити, що вони знати мене не знають? Сильно, нічого не скажеш.

Чоловік було заявив, що теж нікуди не піде, але я відмовила. Зрештою, красиво це чи ні, але його сестра має право вибирати своїх гостей. Один плюс – мені тоді не довелося шукати, з ким можна підмінитись на роботі на цей день.

Повернувся з весілля чоловік. Я тоді ні про що не питала, він теж, бачачи мій настрій, не став лізти з розповідями.

Ось стільки часу пройшло, вже й забулося все, а на фото натрапила і образа сколихнулася. І не злопам’ятна я, просто образа залишилася. Чоловіка запросили на весілля. Без мене.

А на загальних домашніх святах, як і раніше, все мило і культурно. До чергової великої події, напевно.