Сто разів вже пошкодували з чоловіком, що взяли саме Олесю хрещеною мамою для нашої донечки. Вона і її чоловік – ті ще нахаби, ніякого почуття такту.

Але колись вона такою наче й не була. До свого заміжжя Олеся була звичайною дівчиною, ми дружили з університету. Але роки подружнього життя з Олегом якось так її перемінили… Чи то його вплив, чи я навіть не знаю.

Щороку ми з розмахом святкували день народження Варі, могли собі дозволити. Замовляли кафе, робили дорослий і дитячий столи, запрошували рідню, друзів.

Але ж зараз інші часи! По-перше, нам і фінансово складно, бо вклалися в квартиру і тепер розстрочку платимо, ну, а по-друге, самі знаєте, які зараз обставини.

Але їм це не зрозуміло!

Два місяці тому був день народження чоловіка. Ми їх запросили додому, сказали, що просто посидимо скромно. Я пюре наварила, шубу, салатики ще різні, рибка-ковбаска, вино-шампанське і все таке.

Олеся сиділа весь вечір набурмосена, колупала виделкою те пюре, майже нічого взагалі не їла. Пішли вони з Олегом явно не задоволені. А подарували – на хвилиночку! – 500 гривень у конверті. Ну, від родини кумів 500 гривень на ювілей (чоловікові 35 років) – це якось не густо…

А взагалі кума мене все більше дратує з часом. Ось недавно ми всі залишили дітей з бабусями-дідусями і самими дорослими святкували в ресторані 14 жовтня. Так от. Зайшли ми з Лесею в туалет, я попросила її потримати сумочку, а сама зайшла в кабінку. Чую, кума питає:

– В тебе помада є?

– Є, – кажу, – десь у сумочці. Зараз вийду і дам тобі.

Виходжу – Олеся вже фарбує губи перед дзеркалом моєю помадою! Перерила мені всю сумочку, залізла сама у косметичку… Як вам? Я промовчала, щоб не ображати її. Але вважаю, що це якась безтактна дикість.

Ну та добре, зараз не про це.

Наступного тижня нашій донці виповнюється 5 років. Ми порадилися з чоловіком, з батьками, і вирішили подарувати донечці хороший подарунок, але від гучного святкування відмовитися, навіть додому нікого не кликати.

Дзвоню кумі, говорю їй про це, підкреслюю, що і подарунок дарувати малій не обов’язково зовсім, раз ми ні їх, ні когось іншого не збираємо. А Олеся мені:

– Як це – не будете святкувати п’ятиріччя моєї похресниці? Ми прийдемо, запрошуєте ви, чи ні. І картопляне пюре нас не влаштовує! – заявила кума.

Я їй про кредит, карантин, а вона – ми купили подарунок і похресницю привітати приїдемо! І хоч ти їй що.

Ну хочете привітати – заїжджайте, кажу, але застілля не буде!

А вона мені:

– Ми замовимо суші і привеземо з собою, і нехай вам соромно буде!

В мене таке бажання не відчинити їм двері і не впустити, ніби нас вдома не має! Але ж і не гарно наче, куми все-таки… Не знаю, як бути.

Чоловік каже: а нехай везуть свої суші. Як привезуть, так і заберуть, ми їх за стіл саджати не будемо.

Не уявляю, що з того всього вийде. Хоч правда з дому втікай не цей день…

Автор – Олена М.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело