Весь день у мене за вікном йде дощ, вже вечір, в місті дуже сиро та сіро. Якось сумно мені в порожній кімнаті гуртожитку.

Меблів у мене ще немає зовсім, та й грошей на них теж поки ніде взяти. Тільки маленький старий матрац на підлозі і один комплект постільної білизни, який мама мені дала з собою, коли я йшла з хати.

З посуду в мене: лише одна каструля, чайник, кружка, тарілка, чайна та столова ложки. На життя тут не скаржуся, звісно, адже в цьому гуртожитку хоч є маленька кухня і невеличка ванна, завжди є гаряча вода і газ, в моєму селі такої розкоші не було зроду, про таке я раніше і мріяти не могла, для мене це щось неймовірне.

Кімната дісталася мені від мого рідного батька. Я його бачила тільки пару раз в житті, лише в дитинстві. Мої батьки навіть не були одружені, мій тато покинув маму через великі борги. Він не міг один тягнути всю сім’ю, в ті часи було важко, тому мама поїхала жити в рідне село, повернулася в хату до своїх батьків, а батько мій залишився в місті, працював зварювальником на заводі щоб хоч якось прожити в своїй маленькій кімнаті.

Мій батько одружився два роки тому. Дружину свого батька я ніколи в очі не бачила, але уявлення про неї у мене вже склалося не дуже хороше. Після того, як мого рідного батька не стало, ця зовсім чужа нам жінка вивезла з його кімнати все, що він встиг нажити за всі ці роки, аби це все не дісталося мені разом з кімнатою, яку батько заповів мені, як єдиній спадкоємиці, своїй єдиній рідній донечці. Залишила мені ця тітка тільки фіранки і старий матрац, на якому я тепер сплю.

Мама моя, звичайно, була дуже здивована такою щедрістю мого батька, за життя він не дав нам ні копійки на моє утримання, жодної, а тут раптом ціла кімната дісталася саме мені, це нерухомість, яка може повністю змінити моє життя, адже тепер я можу жити у місті, можу знайти тут собі хорошу роботу. Я б відмовилася від спадщини, якби не прийшла пора мені навчатися. А так не доведеться їздити з села кожен день, в кімнаті жити можна і без меблів, а коли знайду якусь непогану роботу, з кожної зарплати буду купувати щось необхідне і облаштовувати свій затишний куточок. Запасів картоплі вистачить до зими, а поки можна не боятися, що буду голодною. Погано для мене тільки те, що без досвіду не беруть на роботу, молода дівчина, яка жодного дня не працювала не дуже потрібна в хороші компанії. Але я бачила маленький магазинчик поруч з гуртожитком і, можливо, мені вдасться влаштуватися туди на пів ставки на роботу, я дуже їх проситиму про це.

Я всього два дні в цьому місті, в цій кімнаті, але вже дуже сумую за своєю матусею. У мене тут зовсім нікого немає, ніхто не обійме і не допоможе мені, не розрадить в скрутну хвилину. Мама поїхати зі мною не захотіла, так і не пробачила моєму батькові, що він так повівся з нами. А я на нього зла не тримаю, навпаки вдячна йому за можливість почати доросле життя у власній кімнаті.

За вікном вже засвітилися ліхтарі, дощ закінчився, а смуток залишилася в моїй маленькій оселі. Самотньо і неспокійно одній. Але завтра буде новий день і нові проблеми, які я ще тільки вчуся вирішувати. Я дуже хочу прожити своє життя гідно, хочу мати щасливу сім’ю: доброго чоловіка та діток. Я все робитиму для цього, адже моє доросле життя тільки починається, я обов’язково буду щасливою.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

Джерело