Обіцянка щастя для донечки…   Це літо, як ніколи, швидко і непомітно пролетіло. Оксана вже давно помітила, що з кожним роком літо проходить все швидше – отак чекаєш його цілий рік, а воно минає, як один день.

Найбільше Оксана не любила останній день літа. Цей день десять років назад забрав у неї найріднішу людину – її тата, після чого залишилася дівчина сама-самісінька у цьому світі. Мама давно їх покинула, коли Оксанка вчилася ще в школі. Поїхала на заробітки в Італію, і там і пропала.

Ну, не те, щоб зовсім пропала. Приїхала через два роки, попросила розлучення. Приїхала не одна, з Джовані, італійцем, років на 20 старшим від неї. Це зовсім не розчарувало дівчину, адже вона ніколи не відчувала від мами материнської любові, так вже вийшло. А от батька було дуже шкода.

– І як він може досі її любити, вони ж такі різні, – думала Оксанка, дивлячись, як важко її батькові від того, що з ним так несправедливо вчинила мама.

Та тоді, для неї, 13-річної дівчинки, цього неможливо було збагнути. Мама, отримавши розлучення, повернулася назад в Італію, влаштовувати своє особисте щастя. Це для неї завжди було найважливішим у житті. А батько, змирившись із долею, доглядав свою Оксанку, як найкоштовнішу перлинку.

Дівчина виросла на славу, стала такою красунею, що очей не відвести. Закінчивши навчання, пішла працювати, бо вважала своїм обов’язком допомагати татові. І хоч залицяльників у дівчини було багато, чоловіка для душі вона так і не знайшла.

Вперше за 12 років, Оксана наважилася подзвонити мамі в Італію, коли просила гроші для лікування батька.

– Він давно мені ніхто. Вибач, грошей немає. Все буде добре.

Це все, що почула Оксана від матері. Поставила трубку в великому розпачі – батько згасав на очах. В 25 дівчина стала сиротою, правда при живій мамі.

Не зчулася, як пролетіло ще 5 років.

Вона постійно згадувала батька, найтеплішими спогадами були вечори, коли вже хворий батько обнімав свою Оксанку і розповідав їй безліч цікавих історій з свого життя. Оксанка намагалася всіляко підтримувати батька, а голові крутилася лише одна думка: «Пробач, рідненький, що можу тобі нічим допомогти». Лікарі дали три місяці, а прожив батько ще майже рік.

Бачив, як крутиться його Оксанка, щоб врятувати, та добре все розумів. Одного вечора за такою теплою душевною розмовою, батько пильно подивився на свою дитину і сказав:

– Я завжди буду молитися за тебе, донечко – чи тут, на землі, чи там, на небі. Ти відчуватимеш мою підтримку, обіцяю.

***
І знову останній день літа. П’ята річниця, як батька немає. Купила квіти, поїхала до батька. Перед тим, зранку, відвідала богослужіння. Оксанка багато молилася за батька, може тому він їй ніколи і не снився. Наснився вчора, весь красивий такий. Сказав кілька слів: «Мені тут дуже добре, дякую тобі дитинко, а про свою обіцянку я пам’ятаю».

Про сон згадала лише тоді, коли ввечері прочитала повідомлення: «Привіт. Як поживаєш? Я в місті, давай сходимо кудись. Михайло».

Він міг і не підписувати, Оксана здогадалася, що це був він. Михайло був їхнім сусідом, дружили з дитинства. Але потім з батьками він виїхав в Америку. Про нього дівчина нічого не чула довгих 15 років. День уже добігав до кінця, проте Оксана погодилася вийти до хлопця. Коли вибігала з квартири, мимобіжно глянула на календар і зловила себе на думці, що сьогодні – останній день літа, а завтра уже осінь.

Ця осінь виявилася найкращою у житті Оксани, бо подарувала їй другу найріднішу людину на землі – її Михайла. Хлопцеві потрібно було повертатися в Америку. Та тепер дівчина не почувала себе самотньою, вони щодня спілкувалися з Михайлом у соцмережах, і це не зважаючи на велику різницю у часі.

В одній з розмов дуже серйозно сказав, що приїде влітку, готуйся до весілля. Як сказав, так і зробив. Дівчина не чулася від щастя, шкодувала тільки, що до цього дня не діждав її татусь.

Зате вперше за довгий період подзвонила мама. Хтось із спільних знайомих розповів їй новину, що дочка заміж виходить.

-Вітаю, доню. Чула, ти відхопила собі американського принца. Рада за тебе. В подарунок передам тобі телевізор.

***
Весілля, як такого, не було – наречені розписалися і взяли шлюб. Для Оксани ця умова була дуже важливою, та й Михайло не заперечував. Бо не зважаючи на те, що багато років провів в Америці, зберіг в серці найважливіше.

На наступний день щасливе подружжя пішло до батька Оксани. В руках у дівчини були квіти для найріднішої людини.

-Таточку, дякую, я знаю, що це був ти. Це твої молитви подарували мені щастя…

Автор Олеся Біла

Фото ілюстративне, з вільних джерел.