Ось уже третій Новий рік Олена зустрічала в джинсах, все йшло на дітей, а грошей і часу на себе зовсім не залишалося. Несучи додому важкі сумки з продуктами, жінка зупинилася біля вітрини з сукнею. За останні гроші Олена купила красиву сукню, та коли прийшла додому і зазирнула у пакет, швидко побігла до сусідки

Олена із захопленням зупинилася біля вітрини. Ця сукня так і манила до себе, переливаючись у світлі лампочок, дуже вигідно підкреслюючих її фасон на манекені. За матеріалами

«Невже я не заслужила її, – подумала жінка – ось уже третій Новий рік вона зустрічала в джинсах, все йшло на дітей, а грошей і часу на себе зовсім не залишалося.»

Але яка ціна, ох уже ця ціна, напевно простіше зшити самій, та тільки коли.

– Ви приміряйте, думаю, воно вам буде до лиця, – почула вона приємний чоловічий голос.

Молодий чоловік – консультант дивився на неї з усмішкою, маючи намір зняти сукню з манекена.

– Що ви, ні, я просто дивилася. А хоча, давайте, я приміряю.

Сукня сіла на Олену, вигідно підкреслюючи її та ще й дуже підійшла до кольору очей жінки.

Олена скривилася ще раз, покрутивши в руках цінник, на ці гроші вона з дітьми може жити тиждень, а якщо економно то і два. Хіба можна так нераціонально витратити гроші! Але душа хотіла свята і красивого вбрання.

На касі вже стояло кілька людей, якась пані попереду голосно розмовляла по телефону, саме вона і затримала чергу хвилин на двадцять, вступивши в суперечку з касиркою.

Олена подивилася на годинник, знову вона запізниться в садочок за старшим, а сусідка, яка люб’язно погодилася посидіти з молодшою – ​​буде довго бурчати, але це сукня коштує того!

Розплатившись на касі, вона швидко підхопила пакет і вибігла з магазину.

На вулиці йшов сніг, напередодні Нового року все сяяло і блищало святковими вогнями. З важкими сумками з продуктами та подарунками для своїх малюків, жінка стрибнула в маршрутку і поїхала забирати сина.

***

Ось уже три роки вона жила з дітьми одна, батьки були далеко, і так уже повелося, що Новий рік жінка зустрічала на самоті. Повернувшись додому, Олена кинула пакет з сукнею, не розпаковуючи в своїй спальні і, нагодувавши дітей, нарешті дійшла до свого вбрання.

– Що? Очікуються гості? – поцікавилася сусідка раніше, коли побачила її з покупками.

– Ні, просто в цей раз вирішила купити кілька обновок, – посміхнулася жінка, забираючи свою однорічну дочку від неї.

Руки свербіли, хотілося швидше приміряти і вдосталь насолодитися своїм відображенням у дзеркалі, без поспіху, так би мовити.

Але з пакета Олена раптом витягла довгу, в підлогу сукню кавового відтінку.

Відірвавши знову сусідку від приготування святкових салатів, жінка вибачаючись знову попросила доглянути в останній вже раз в цей вечір за дітьми, а сама побігла в магазин.

До закриття залишалася година – пощастило.

– Вам не підійшла сукня? – запитав консультант, побачивши відвідувачку.

– Дякую, підійшла, але, прийшовши додому, я виявила в пакеті чужу сукню, можливо я забула свої покупки десь у вас?

Чоловік насупився розглядаючи вміст пакету.

– Ні, ваші покупки швидше за все забрала пані, яка купила цю сукню. Вона – наша постійна клієнтка, думаю, я ще не раз її побачу в магазині.

– А як же я? Я планувала зустрічати Новий рік в тій сукні.

– Давайте допоможу вам підібрати ще одну, хай це буде наш подарунок вам за доставлені незручності.

– Ні, що ви, я не зможу.

Жінка не встигла договорити, коли в магазин увірвалася розлючена жінка-покупець, з порога вона налетіла на продавця, кинула на стіл пакунки, тонка тканина кольору бірюзи вислизнула на підлогу, а, забираючи свої покупки, демонстративно пройшла повз, зачепивши носком чобота край вбрання.

Повисло мовчання.

– Тепер я вже точно повинен зробити вам подарунок, а відмовлятися ви не маєте права.

Чоловік пішов в підсобку і виніс шикарну темно-синю сукню-футляр.

– Ось, тримайте, вона повинна вам підійти, це робота приятельки, по-моєму ескізу, другу таку вам точно не знайти.

– Дякую, – посміхнулася Олена – я напевно затримую вас, вже вісім, скоро Новий рік.

– Ні, я давно його вже не відзначаю.

– Тоді, можливо, складете мені компанію, тільки треба встигнути доробити салати і запекти в духовці качку, – посміхнулася жінка.

– Знаєте, з великим задоволення, до речі я – Сергій.

– А я – Олена, дуже приємно.

І вони рушили вздовж святкових вітрин і поспішаючих по домівках людей, жінка посміхалася, зовсім недавно вона поставила хрест на своєму особистому житті, хто ж знав, що за наступним поворотом її чекала нова зустріч.

Адже і правда, часом відчай накриває хвилею і насилу віриться в світле завтра, а насправді, воно вже маячить десь попереду. Важливо просто ніколи не опускати руки.

Фото ілюстративне, з вільних джерел