Як зрозуміти свекруху, я не знаю…  Свекруха до нас не показувалася близько місяця, а потім знову з’явилася в нашому житті, коли ми раптом зустрілися на вулиці і я з ввічливості запросила її на чай. Від чаю вона не відмовилася і вела себе як ні в чому не бувало, хоча перед тим ми з нею трохи посварилися. За матеріалами

На той час ми вже накопичили достатню суму грошей і вирішили купити квартиру.

А Зоряна, молодша сестра чоловіка, теж вирішила купити житло, тільки на відміну від нас, вона ж не збирала нічого, тому купила маленьку однушку без зручностей в старому будинку. У них, з її другим чоловіком Арсенієм, якраз нещодавно з’явився малюк.

Для того, щоб знайти це житло, найбільше бігала моя свекруха – буквально ходила вулицями, вичитуючи оголошення на стовпах, носилася по гостях, дізнавалася, чи не продає хто житло дешевше.

Свекруха винюхувала, скільки у нас грошей і просила позичити певну суму для Зоряни, але ми мовчали, пояснюючи туманно, що у нас тепер мало грошей.

І тут вона образилася: почала ховати від нас газети, в яких були оголошення про продаж будинків і квартир.

Я не засмутилася, у мене напевно вже виробився імунітет на підлість цієї сімейки, я просто знову перестала їздити в гості до батьків чоловіка.

Зоряна вже купила собі житло, а ми все ще підшукували собі варіант, не поспішаючи. Потім Зоряна почала хвалитися, що вона шустріша за нас – поки ми розмірковуємо, вона давно вже все купила і навіть переїхала.

Зоряну я терпіти не могла, особливо після її слів що я для них ніхто, чужа, але вона продовжувала ходити до нас у гості щодня, доводилося приймати її в гостях, але дружби і довіри у нас з нею давним-давно вже не було.

Зоряна хвалилася що збирається робити хороший ремонт в своїй квартирі і ставити пластикові вікна.

Вона відкрито сміялася над своєю «недолугою» старшою сестрою, Оленою, у якої колись було все (квартира в місті і будинок, який вони будували), але все це Олена з чоловіком втратили, сівши в боргову яму. (Нічого собі, рідні сестри).

Купівля будинку

Коли ми шукали підходящі варіанти серед квартир, що продаються, нам трапилась дуже вигідна пропозиція: власник продавав котедж з великою знижкою. Ми з’їздили подивилися і будинок нам дуже сподобався.

Були недоробки на другому поверсі і дім не був обгороджений, але будинок виглядав добротно, викладений цеглою, все зроблено на совість.

Словом, ми купили цей будинок, хоча були деякі сумніви, через знижки, але всі вони потім відсіялися.

На радощах чоловік пробачив свою матір і привіз її, разом з батьком до нас, для того, щоб вона подивилася на нашу покупку і пораділа разом з нами.

Свекруха не очікувала, що ми так різко купимо такий шикарний, як вона говорила, будинок. Вона ж в селі все життя жила, про подібне і мріяти не сміла. Для неї і Зорянина одинокімнатна квартира здавалася чимось немислимим, а тут цілий котедж.

Ми ж не розповідали, скільки саме грошей ми накопичили.

Вона ходила по дому онімівши, просто гладила стіни руками, оглядала, обмацувала все, що є в будинку, перебуваючи в здивуванні. Звичайно ж їй все сподобалося, вона раділа за нас.

Коли заздрісна Зоряна дізналася про нашу радість, вона тут-таки прибігла і вже не вела себе так зарозуміло, як тоді, коли вона купила своє однокімнатне житло. Навпаки, вона сиділа вся поникла, змарніла (від заздрості).

Казала, що передумала робити ремонт і ставити пластик. Тому-що вони вирішили продати свою «руїну», як вона висловилася і збирати на котедж.

Свекрухи вистачило тільки на кілька місяців.

У нас прихворів меншенький синок і я попросила свекруху погостювати у нас кілька днів, наглядаючи за ним. Увечері ми прийшли з роботи, а там по дому бігає купа дітей – Зоряни син і п’ятеро Олениних діток.

Діти висіли на дверях, рвали і замальовували наші дорогі шпалери, стрибали на ліжках, та й просто галасували не перестаючи, хоча мені хотілося тиші і спокою після роботи.

Одного вечора я якось все це не витерпіла, і поговорила зі свекрухою.

Я звичайно-ж поцікавилася, чому це її дочки сплавили сюди всіх дітей, на що вона відповіла:

-Я ж все-одно тут просто так сиджу, мені нудно, тому я сказала дочкам, щоб вони відпочили від дітей і відправили їх мені, поки я тут.

-А нічого, що ви в моєму домі зараз перебуваєте? І їхні діти псують меблі, шпалери ..

Тут вже свекруха не витримала:

-Так що з цим будинком може трапитися, він же кам’яний?! Побігали дітки, погралися тут, а ти вже починаєш! Це – мої онуки! І я хочу і буду з ними бачитися!

І тут я сказала, що я терпіти не можу ні Олену, ні Зоряну, тому не бажаю їх більше бачити в своєму будинку. Свекруха почала плакати, охаючи, яка я раптом стала зарозуміла, раніше простішою була, зібралася і поїхала до своїх дочок.

Свекруху я більше не просила сидіти з онуком, вона і сама не цікавиться, як ми тут.

Викручуюся сама, інколи навіть беру дитину з собою на роботу. Вже краще так.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.