Як мені поводитися зі свекрухою? Ми з чоловіком у розлученні. і вона вже 8 місяців не з’являється на очі онукам, не дзвонить і не пише їм, хоча живемо в одному місті, в сусідніх районах.

Особисто мені вона не потрібна зі своїми візитами. Але дуже сильно ображає і зачіпає таке ставлення до моїх дітей! Чим вони заслужили таке ігнорування? Начебто викреслила їх з життя, ніби їх для неї не існує.

Вона навіть не приїхала привітати мою середню дочку на день народження. Зате все літо жила у своєму нікому непотрібному селі зі старшим онуком, будувалася. Купила йому велосипед просто так. А мою дочку навіть на день народження не поздоровила!

В мені, якщо чесно, все кипіло. Коли я згадувала про неї, то уявляла, як вона приїде без дзвінка (а вона любить так робити), подзвонить в домофон, а я їй скажу: «За 8 місяців не знайшлося часу попередити про свій візит, а зараз у нас плани і ми не чекали гостей». Або подзвонить, а я їй: «А ви хто? У нас бабуся одна, яка за ці 8 місяців через день бачиться з онуками».

Ой, скільки думок і планів я будувала… Правда, особливо ніхто не вірив, що я можу їх здійснити. Та й сама я не вірила, але ці думки мене втішали, заспокоювали мою злість. Я все мріяла, а дзвінка все не було…

І ось вчора, дев’ята вечора. Дзвінок. Вона. Що треба в 9 вечора? Я не взяла трубку. Вирішила, що не буду псувати собі настрій на ніч. Щось трапилося? Але що? Подивилася, що колишній чоловік заходив 5 хвилин тому в ватсап, значить біди з ним не сталося. З якої причини вона могла дзвонити? Якщо сама дзвонила, то теж жива. На цьому я і заспокоїлася.

Але через годину (а це вже 10 вечора), вона знову дзвонить. 8 місяців не оголошувалася, а тут телефонує так настирливо! Я, пересиливши себе, взяла трубку. А вона зі сльозами повідомляє, що у мого колишнього чоловіка не стало батька.

Дзвоню йому, він трубку не бере. Написала слова підтримки і висловила співчуття. Не відповідає. Розумію, йому не до розмов. Переживаю за нього, але мова не про нього. Написала лише, що якщо потрібна допомога, він завжди може розраховувати на мене (не дивлячись на те, що два тижні тому він мене сильно образив, і я з ним перестала спілкуватися).

Увечері написала свекрусі (вдень напевно їм не до розмов було, справ по горло). Запитала, як справи, як вони? І вона вже не відповіла.

Мені дуже прикро. Навіщо тоді дзвонила, повідомляла, а зараз знову ігнорує? І на похорон не покликали. Ну та ладно. У них біда і я права морального ображатися не маю.

Питання ось у чому. Адже вона коли-небудь з’явиться до онуків! А якщо у вихідні? Або через тиждень? Адже моя образа за ті 8 місяців не минула! Дуже прикро за моїх дітей. Адже коли вона приходила раз в три місяці, раз на півроку, діти з нею гралися, своїми чистими душами не тримали на неї образу. А у мене ж образа сидить. І дуже сильна. Мені за себе так не буває прикро, як за своїх дітей.

Ніяк не збагну, як мені з нею поводитися. І ось в черговий раз, я до неї – по-людськи, а вона так чинить…

Висловіться, хто що думає.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело