“Я — мати трьох дітей і бабця сімох онуків. Разом із чоловіком живемо вже сорок років і досі працюємо. Мої троє синів одружені. Двоє, старший та молодший, разом із сім’ями живуть і працюють в Іспанії. Середній — в Україні. Хочу розповісти про свого середнього сина, Романа. Джерело

У вісімнадцять мій Роман став батьком. Однак на матері своєї дитини не оженився. Ми з чоловіком нашу внучку визнали. Тепер їй вісімнадцять років. Роман у 24 одружився з іншою дівчиною. У них наpoдився син. Батьки невістки — люди інтелігентні, з вищою освітою. Такою була й невістка. Ми ж із чоловіком прості, без вищої освіти. Не дали вищої освіти й своїм дітям.

Щастя мого сина тривало недовго. Через чотири роки спільного життя невістка захворіла й пoмeрла. Нашому онукові Віталику тоді було три рочки. Ми з чоловіком на той момент жили вже в Іспанії, а Роман в Україні був сам зі своєю бідою.

Син зламався. Життя для нього втратило сенс. Коли я після пoхoрону приїхала в Україну, сваха мені й сказала: “Краще буде, якщо ви заберете свого сина до себе, а Віталик залишиться з нами. Інакше ваш Роман пропаде “.

Ми так і зробили. Коли я приїхала в Україну наступного року, у нас зі свахою відбулася дуже серйозна розмова. Хочу зауважити, що тоді я не була готова приймати якісь рішення, тож ця розмова заскочила мене.

Сваха мені й каже: “Ви зрозумійте мене. Ваша дитина жива, а моєї доньки немає. Ви можете свого сина обійняти, приголубити, а я — ніколи не зможу цього зробити… Віталик, онук, це все, що в мене залишилось. Ваш син ще жениться, у нього будуть діти. Роман, як батько, має право на сина. Але я боюсь, що він забере хлопчика в мене. Тому зробимо так, щоб Роман відмовився від сина офіційно”. — Як це — відмовився? Мій син ніколи цього не зробить! — сказала я.

А сваха говорить: “Я все зроблю сама. Мені лише потрібна ваша згода”. Я розуміла біль її втрати. Розуміла, що онукові в цій родині добре. Знала також, що на той момент сваха може дати дитині більше, ніж я. Бо, крім матеріальних цінностей, у житті є дещо значне важливіше. У родині свахи Віталик матиме правильне виховання, здобуде вищу освіту. І я погодилась.

— Робіть, як вважаєте за потрібне, — відповіла свасі. Повернувшись до Іспанії, я синові нічого не розповіла. Однак згодом він сам усе зрозумів, коли припинилося його спілкування із сином по телефону. Роман дуже переймався тим, що син його забуде. Віталикові ж тоді було лише три рочки. Згодом я вивчила мову, легалізувалась в Іспанії і могла вільно приїжджати в Україну.

Щоразу, коли провідувала онука, запитувала сваху: “Що Віталик знає про батька? ” Сваха ж мене просила: “Не кажіть ще йому нічого. Хай підросте. Навіщо тpaвмувати дитину? Він знає, що тато поїхав далеко і нескоро повернеться”. І я мовчала.

Спілкуватись з онуком мені дозволяли лише в присутності когось із родини. Так минуло сім років. Мій Роман повернувся в Україну. Одружився. У нього наpoдився син. Однак бачитися з Віталиком йому досі забороняють. Бояться, що хлопчик стане некерованим, почне ходити до батька, і Роман вплине на його виховання. Нам із чоловіком страшно. Що буде, коли все відкриється ? Чи не стане це для Віталика трaвмoю на все життя? Так, безперечно, молоді роки мого сина пов’язані з важкими спогадами, але те, що відбувається, ще важче. А те, що рано чи пізно відкриється, взагалі страшне. Якою буде реакція Віталика? Чи визнає він свого батька? Чи пробачить? Чи зрозуміє?”

Олена Миколаївна, м. Чернівці