Я знаю, що жадібність – це погана риса. Але про те, що оберу собі такого чоловіка я й подумати не могла. Це настільки жадібна людина, що ви навіть уявити собі не можете, я і сама уявлення не мала. Як далі жити з такою людиною я не знаю.

Познайомившись з Віктором, я не здогадувалася наскільки це жадібний чоловік. Мене не збентежило, що на перше побачення він з’явився без єдиної квіточки і замість кафе запропонував погуляти в парку. У двадцятиградусний мороз! А ще, коли вирушили з ним в торговий центр, замість таксі або маршрутки ми простояли величезну чергу на безкоштовний автобус. А потім тряслися в натовпі, ніби оселедці в бочці. За матеріалами

Добравшись з горем навпіл до цього злощасного комплексу, Віктор дуже довго вибирав собі светр. А в підсумку узяв один з найдешевших варіантів. «Заощаджує», – подумала тоді я. Але для мене це не привід, щоб розлучатися або ставитися до людини якось по іншому. Я швидше пов’язала це з тим, що Віктор знає ціну грошам. Адже він працює і вже давно обходиться без допомоги батьків, на відміну від інших деяких моїх знайомих хлопців. У тих уже й машини, і квартири є, придбані з допомогою батьків. А мій молодий чоловік хоче отримати все самостійно.

Але незабаром до мене дійшло, що надто вже надмірна ця економія, і вже скидається на жадібність. До такого висновку я прийшла після нашого весілля. Бюджет у нас став загальним, і тепер я вже не могла вільно витрачати гроші направо і наліво.

Хоча такого ніколи і не було. Я завжди намагалася підходити до покупки з практичного боку. Якщо вже брати, то хорошу річ. Але як тільки ми одружилися, мій модний шопінг прикрився. Віктор вважав, що у мене і так купа одягу, нічого витрачатися.

Потім я пішла в декрет. У нас з’явилася донька. З цього моменту виникла проблема, почалися конфлікти, непорозуміння. Кожен раз чоловік підкреслював, що він єдиний годувальник в сім’ї і що не дасть мені ні копійки.

Наші відносини зайшли в глухий кут. Ми в кінець посварилися. Заговорили про розлучення. Я сказала, щоб Віктор нас залишив і поїхав з квартири. І він дійсно зібрав речі і пішов. Але прихопив із собою всі гроші, які були вдома. Ми відкладали їх на непередбачені витрати.

Разом з тим мій благовірний забрав сковороду, каструльку і попередив, що в наступний свій приїзд забере телевізор, світильник і комп’ютерне крісло.

Тільки через пів року ми знову зійшлися. Заради дочки. Ця історія залишила відбиток і дала зрозуміти, що за фрукт мій чоловік. Однак Віктор не став більш щедрим. Він продовжував рахувати все до копійки.
Ми вирішили взяти власне житло за допомогою кредиту. Збирали на початковий внесок. Я відчувала, що Віктор ще сильніше стежив за моїми витратами. Він влаштував мені рознос через нову шапку. «У тебе їх ціла купа!» – заявляв чоловік. А я вже й не пам’ятаю, коли останній раз купувала для себе одяг.

Мене не можна назвати марнотратом. Але я – дівчина, яка бажає добре виглядати. Шапка не коштувала шалених грошей, але через неї ми знову сварилися. Я задумалася: «Невже мене все життя будуть обмежувати в коштах і сварити кожну куплену дрібницю?!»

Не знаю як, але ми продовжували жити разом. Наближався ювілей чоловіка. На круглу дату я вирішила подарувати сумку для документів з натуральної шкіри. Тим більше Віктор казав як вона йому потрібна.

Але мій благовірний не вмів приймати подарунки і попросив здати презент назад в магазин. «Не час розщедрюватися», – стверджував він. А я ж так довго вибирала цю сумку, прочитала купу відгуків, радилася з сестрою!

Більшість моїх подруг відвідували салони краси. Робили манікюр, брови, епіляцію. Але як тільки я натякнула, що теж не проти б раз на місяць фарбувати нігті у майстра, Віктор негативно захитав головою: «Твоїм подружкам нікуди гроші дівати! Ось вони і змивають їх в унітаз! Ти не бери з них приклад. Та й у тебе ж була купа лаків. Пофарбуй сама».

Зараз я перебуваю в роздумах: чи варто далі ділити з Віктором побут. Чого чекати від нього? Що він зміниться? Навряд чи. Мені все більше здається, що без цього скупердяя я буду щасливішою.

Фото ілюстративне, з вільних джерел