– ДВА ТИЖНІ З ЧОЛОВІКОМ ЖИЛИ НА ДАЧІ. У КВАРТИРІ СИН З НЕВІСТКОЮ ЗАЛИШАЛИСЯ. ВОНИ В СВОЇЙ ДВОКІМНАТНІЙ КВАРТИРІ РЕМОНТ НАРЕШТІ ПОЧАЛИ, НУ І ПЕРЕЇХАЛИ ДО НАС НА ЧАС. ПОВЕРНУЛИСЯ МИ З ДАЧІ В П’ЯТНИЦЮ, ЗАХОДЖУ НА КУХНЮ, ВІДЧУВАЮ – ЩОСЬ НЕ ТЕ. ПУСТО ЯКОСЬ. А НЕВІСТКА ПОСМІХАЄТЬСЯ, ВСЯ СЯЄ, ЯК МІДНИЙ ГРІШ. МОВЛЯВ, НІЧОГО НЕ ПОМІЧАЄТЕ? РОЗЛАХМІТИЛА Я ВАШУ КВАРТИРУ, ВИКИНУЛА НАРЕШТІ ВЕСЬ МОТЛОХ! ТЕПЕР ТУТ ЖИТИ І ДИХАТИ МОЖНА, ГОВОРИТЬ! А Я В СЛЬОЗИ
Різні покоління, різні інтереси. Ми інколи, за плином часу, мало приділяємо увагу своїм стареньким батькам, не завжди можемо угледіти, що для них головне та важливе, а варто було б частіше прислухатися до них. Так усім буде спокійніше.
– Два тижні з чоловіком жили на дачі, – розповідає пенсіонерка Галина Іванівна. – У квартирі син з невісткою залишалися. Вони в своїй двокімнатній квартирі ремонт нарешті почали, ну і переїхали до нас на час. Повернулися ми з дачі в п’ятницю, заходжу на кухню, відчуваю – щось не те. Пусто якось. А невістка посміхається, вся сяє, як мідний гріш. Мовляв, нічого не помічаєте, Галино Іванівно? Розлахмітила я вашу квартиру, викинула нарешті весь мотлох! Тепер тут жити і дихати можна, говорить! А я в сльози. За матеріалами
На смітник, без відома господині, пішли пощерблені сервізи і тарілки, старі каструлі без ручок і з тріщинами на емалі, баночки з кришками і без, пакетики, мішечки з травами, люстра з тріснутим плафоном, прихватка-рукавиця з дірками, прострочені ліки і приправи, підшивки журналів «Здоров’я» і «Працівниця» за Бог зна рік, пральна дошка, дерев’яні щипці для білизни і облуплений чайник зі свистком, яким давно вже ніхто не користувався.
І це ще не все!
Схопившись за серце, Галина Іванівна кинулася в кімнати.
– Я сорок пакетів мотлоху винесла на смітник! – гордо заглянула в очі Галині Іванівні невістка. – Сорок! Тиждень не розгиналася! Все вам перемила, почистила. Люстри, вікна, батареї вимила, штори випрала, все на шафах протерла. Там рулони шпалер, журнали, мішки з ганчірками, флакони від духів, коробочки якісь – це я все викинула, кому вони потрібні, правда ж? А пилу від них!
– Ти і на антресолі залізла? – вражено уточнила свекруха.
– Ага! – охоче відрапортувала та. – Уявляєте, старі Федькові іграшки знайшлися ще! Федька в них вчепився, як маленький, тридцять шість років чоловікові. Каже, не викидай, це мої машинки. Я кажу – Федьку, ти грати в них, чи що, будеш? Лижі дитячі, з гумками ще! Черевики старі, навіть не знаю чиї, туфлі стоптані, валянки, кеди якісь, ще з радянських часів. М’ячики, скакалки, зошити, щоденники шкільні! Для кого ви це все зберігали, Галино Іванівно?
Невістці Валентині тридцять років і відносини у них з Галиною Іванівною цілком родинні. Ну, по крайній мірі, були до сих пір.
– Ніяк не можу заспокоїтися, тиск піднявся! – зітхає Галина Іванівна. – Чоловік каже, та перестань, дивись на все філософськи. Може і правильно, що повикинула Валентина той мотлох, а то ходимо по квартирі боком, крізь мотлох протискуємося. Не знаю. Для неї мотлох, а для мене дорогі речі! Ці сервізи ми з мамою ще перед моїм весіллям купували, наприклад! Так, вони старі, але я їх люблю.
***
– Та тому що по-іншому неможливо вже було! – обурюється Валентина, невістка Галини Іванівни. – Я багато разів пропонувала – давайте приберемо, давайте викинемо мотлох. Він заважає! Розсохлі табуретки, протерті до дірок рушники, щербатий посуд – це фу! Негарно! Ми їй нові чашки дарували недавно, нехай дістає і користується. А ліки прострочені і приправи – так це і взагалі необдумано.
Викинути все це Галина Іванівна погоджувалася, кивала головою – так, мовляв, треба якось зайнятися, перебрати аптечку. Але до справи за кілька років так і не дійшла, хоча кілька разів навіть приступали до прибирання.
– Починаємо з нею прибирати, я складаю в пакет, а вона дістає і на місце! Я давно вже зрозуміла, що з нею каші не звариш. Цього разу дуже вдало вийшло. Відправили її на дачу все вдвох з чоловіком вичистили. Чого тільки не знайшли!
Фото ілюстративне, з вільних джерел