З сестрою ми завжди були в дуже добрих стосунках, ніколи не сварилися, довіряли одна одній найпотаємніші секрети. Я навіть ніколи подумати не могла, що вона так зі мною обійдеться. І чому вона мені взагалі нічого не сказала і мати як виявилося про все знала і теж промовчала. Як так можна було нас розділити!?

Я поїхала з дому, коли мені виповнилося сімнадцять років. Вступила до інституту, стала вчитися. Додому приїжджала тільки на канікули і у свята. Потім вийшла заміж. З’явилася своя сім’я, свої домашні клопоти і робота. Приїжджала в рідні краї все рідше і рідше. За матеріалами

Моя молодша сестра Оксана після школи нікуди не поїхала, залишилася в рідному селищі. Заочно вивчилася на бухгалтера, вийшла заміж. Незабаром розлучилася і жила з батьками.

У батьків моїх завжди було гарне господарство. Тато не любив бездіяльно проводити вільний час – постійно що-небудь робив, без роботи не сидів ні хвилини. Двір наш ніколи не був порожній. Були в ньому і корови, і вівці, і свині. Завжди хтось мугикав, хрюкав і бекав. А вранці все подвір’я будив півнячий спів. Після виходу на пенсію тато зайнявся садівництвом і бджолами. В саду з’явилося десятка півтора нових фарбованих вуликів і новий бджоляник для зимівлі бджіл. Мама, вийшовши на пенсію, теж не сиділа на призьбі. На її плечах був догляд за домашньою живністю і город. Сестра Оксана, звичайно, теж допомагала по господарству, але дуже ним не переймалася. У неї була робота і особисте життя. Заміж вона більше не збиралася, дітей теж не було. Щороку їздила по курортам, насолоджувалася життям.

Чотири роки тому тата не стало. Був абсолютно здоровим і життєрадісним. Залишилися його бджоли і молодий сад. Бджіл, звичайно ж, продали в перший рік. Але господарство все ще залишалося. Мама не могла сидіти без діла, робота її відволікала. Постійні турботи не залишали часу на сльози і жаль. Але як би там не було, час людину не красить. Мама помітно постаріла після тяжкої втрати. Хоч і бадьорилася, але роки брали своє.

Взимку минулого року стало їй не по собі. Я, звичайно ж, примчала на перший поклик і забрала її до себе. В обласній лікарні вона пройшла обстеження. Нічого серйозного лікарі не виявили. Порадили більше відпочивати і менше нервувати. Але, на жаль, в березні мами не стало. Сорок три роки вони прожили разом, разом їм і тепер бути.

Жодної розмови про подальше життя і про розподіл майна у нас з сестричкою не було. Було не до того. Ще вчора рідна домівка була опорою і радістю і ось – спорожніла. Немає в ній ні тата, ні мами. Дуже важко і гірко. Минуло пів року. Потрібно було вступати в спадкові права. Оксана подзвонила мені і попросила приїхати. Але я не поїхала. Тоді мені було не до спадщини. Та й про яку спадщину мова, щоб ділити з сестрою рідний нам будинок. Я відмовилася вступати в спадкові права і більше не турбувалася з цього приводу. А даремно.

Наше селище колись було дуже великим, але з часом почало згасати. Багато моїх земляків потихеньку почали виїжджати з рідних місць і облаштовуватися в обласному центрі. Тепер, при бажанні, земляків можна зустріти майже кожен день, так як більшість з них працює на нашому заводі.

Проходила я якось ввечері повз прохідної заводу, мене і покликали. Однокласниця моя, Галя. Зраділа я їй. Зайшли ми з нею в кафе. Поговорити обом хотілося, згадати школу, життя молоде, новинами про рідні місця поділитися. У Галі мама в селищі нашому живе. Однокласниця частенько до неї їздить.

Сіли за столик, Галя мені поспівчувала, що немає моїх батьків. Запитала, чи буваю я на батьківщині. Чи знаю, як сестричка моя поживає.

– Так, – відповідаю, – телефонуємо один одному іноді. Не їздила давно.

Галя подивилася якось недовірливо і каже:

– І навіть на новосіллі у сестри не була?

– На якому новосіллі? – питаю.

– Як, на якому? – дивується Галина. – Не знаєш хіба? Оксана, твоя сестра, будинок купила в райцентрі і машину нову. Ти що, однокласнице! Так і тебе продадуть, а ти й не дізнаєшся!

Додому після зустрічі з Галею я прийшла сама не своя. Як будинок? Як машина? А звідки гроші? А я чомусь не знаю?

Подзвонила Наталі, вона теж моя однокласниця. У райцентрі в Ощадбанку працює. Розповіла їй все. Вона вислухала і каже:

– Ти, Ольго, щось про таємницю вкладів знаєш?

Я прямо благала:

– Наталю, але я ж нікому не скажу, що це ти.

Вона помовчала, потім, прямо відчуваю, крізь зуби, повідомляє:

– Незадовго до того як батьків не стало, перевела велику суму. Усе. Більше нічого не знаю.

І зв’язок припинився. Я голову руками обхопила і сиджу, як дурна, міркую: Такі великі гроші перевела. Вона. Як!? А я, відмовилася від спадщини. Нічого мені не треба. А мене он як ошукали! Звичайно, кому він потрібен старий будинок. Новий – краще. І машина нова – краще, ніж стара. Спасибі, сестро! Дякую мамо! І мені навіть нічого не сказали! Що тепер робити, навіть і не знаю?

Фото ілюстративне, з вільних джерел