– Яка ще дитина? – закричав він. – Ти що, вирішила повісити на мою шию своє байстря?

– Ігорю, як ти можеш? – Ірині здалося, що їй в серце цього не витримає. – Це ж наша дитина!

– Ну, можливо, і твоя, але точно не моя, – його очі налилися люттю. – Я тут точно ні до чого.

– Як ти можеш? – дівчина розридалася. – Що мені робити?

– Що хочеш, те й роби, а мені на очі не попадайся.

Того вечора в сім’ї Ірини був великий скандал. Батьки кричали на доньку, погрожували прогнати з дому. А ще батько поривався надавати їй ляпасів. Добре, що мама захистила.

– Іване, що маємо, те маємо, – пробувала втихомирити його мати. – Чий би бичок не стрибав, а телятко наше.

Скандали в їхній хаті не вщухали ще довго. Батько пробував поговорити з Ігорем, а тоді – з його батьками. Проте все марно – юнак назвав Ірину некрасивими словами і сказав, щоб він й близько до неї не підходив. А його батьки порадили краще виховувати доньку.

– А Бога не боїтеся? – запитав їх батько Ірини. – За все в тому житті треба відповідати. Питання лиш у тім – раніше чи пізніше. Кара Божа є на світі!

Через сім місяців Іра народила донечку, яку назвала Аллою. Дівчинка росла на втіху мамі, бабусі і дідусеві. Гарненька, весела, кмітлива, коли пішла до школи, то відразу стала відмінницею. А ще в селі не могли не зауважити, що дівчинка разюче подібна до свого батька – ну точна копія Ігоря. Відтак почалися шушукання. Ігор та його батьки спершу віднікувалися, а згодом продали садибу і виїхали з села. Алла тоді саме закінчила перший клас. Вчителі не могли її нахвалити.

– Діти, беріть приклад із Алли, – часто казали педагоги.

– В чому? – хмикнув з задньої парти Богдан так, що учні, які сиділи поблизу, почули його. – В тому, що в неї батька немає?

– Ти щось сказав? – звернулася до нього вчителька. – Богдане!

– Ні, я мовчу-мовчу, – відказав він. – І слухаю вас.

Аллу дуже образили такі слова. Хіба ж вона винна, що в неї немає батька?! Та й мама ніколи не розповість про нього ні слова, скільки вже Алла її просила. Дідусь лише один раз назвав його негідником і, гримнувши на неї, наказав більше ніколи про нього не згадувати.

Не розповідала про нього і бабуся – якось дівчинка до неї підійшла з цим питанням, проте старенька лише розплакалася і почала звинувачувати, що він змарнував життя Ірини. Відтак Аллочка так нічого й не змогла про нього дізнатися. Хоча мріяла, що одного дня батько з’явиться в її житті і все буде добре.

Проте минали роки, але дива не сталося. Після дев’ятого класу дівчина вступила в профтехучилище в обласному центрі. Здобула освіту кулінара. Згодом закінчила академію харчових технологій і влаштувалася на роботу на виробництво, яке виготовляло різні солодощі для найбільшої мережі кафе в області. Алла багато читала, у вільний час поспішала в село допомогти мамі та бабусі з дідусем.

А згодом познайомилася зі Степаном, який був сином власника виробництва, на якому працювала. Між молодими людьми спалахнула іскорка кохання, і незабаром він зробив їй пропозицію стати його дружиною. Познайомив з мамою, бо з батьком дівчина була знайома, а у вихідні вони поїхали в село знайомитися з її батьками.

– Дівчина вона працьовита, – розповідав потім батько Степана його матері. – І порядна, добра. Мені подобається. Думаю, наш син буде з нею щасливим.

– І мені вона припала до вподоби, – відповіла дружина. – Спокійна, усміхнена. І добре, що з села, – такі вміють і копійчину ощадливо витрачати, і господині хороші.

Майбутній зять сподобався й Ірині та її батькам. Відтак майбутні свати почали готуватися до весілля. Святкування влаштували в одному з ресторанів міста. Гостей було небагато, відтак свято вийшло по-родинному затишним.

– Боже, яка я вдячна тобі за те, що дав гарну долю моїй дитині, – розплакалася Ірина вдома, коли з батьками повернулася в село і ввечері стала на коліна перед іконами. – Я так переживала за неї.

Молоді і справді жили дуже гарно. В робочі дні обоє працювали на виробництві, в суботу займалися домашніми справами. А в неділю йшли до церкви, після чого гуляли парком, відвідували Степанових батьків. Також їздили в село до Аллиної мами, допомогти, поспілкуватися.

Коли ж дівчина довідалася про поповнення, радості рідних з обох сторін не було меж. А як вже вона тішилася, відчуваючи в собі нове життя! Відвідувала лікаря, виконувала усі рекомендації. А коли настав час народжувати – Степан відвіз її в пологовий будинок.

Палати були двомісні, і сусідкою Ірини виявилася Людмила – юна дівчина, яка очікувала народження двійняток і постійно плакала.

– Чому ти плачеш? – здивувалася Іра. – Тебе щось болить?

– Так, болить, – відповіла та. – Душа болить.

Виявилося, що Людмила – студентка одного з місцевих вишів, зустрічалася з викладачем.

– Возив у ресторани, тоді – в готелі, – розповідала вона, не витираючи сліз. – Все говорив, що любить мене. А коли дізнався про дитину, то почав кричати, що то не його дитина. Мовляв, сама нагуляла, а тепер чіпляєшся до мене. Я все чекала, що він передумає, а він взяв і одружився з іншою.

– Ти тільки не хвилюйся – тобі зараз не можна, – тихо мовила Алла. – Все буде добре.

– Не говори дурниць, – не стрималася юнка. – Де ти бачиш оте добре?

Тієї ночі Алла народила синочка, а під ранок Люда народила двох дівчаток, в яких виявили якісь патології розвитку.

– Аллочко, доню, – тішилася Ірина, яка приїхала до неї зі своїм батьком. – Я така щаслива!

– Ірино? – почули вони чоловічий голос за спиною. – Це все ти винна! Це через тебе мене життя покарало. Це ж треба – спеціально приїхала, аби зловтішатися з моєї біди?

На матір і доньку сердито дивився якийсь високий худий чоловік, очі якого були наповнені злістю. Якусь мить Ірина нерозуміюче дивилася в його очі.

– Ігор? – нарешті мовила тихо вона. – А це наша донька. Вона хлопчика народила.

– Твоя донька народила хлопчика? – заревів він. – Здорового?

– Так, за школою Апгар 10 балів.

– А моя донька двох хворих дівчат народила. Сама, розумієш, сама. Він, отой виродок, її кинув, як тільки дізнався, що дітей.

– Ігор? – до них підійшов батько Ірини. – Пам’ятаєш, що я тобі і батькам твоїм казав про кару Божу? Є вона на цім світі! Точно є!

Фото ілюстративне з вільних джерел