Моя історія, можливо, і банальна, але для мене дуже драматична. Я в шлюбі 15 років. Є двоє дітей. Живемо в середньому достатку, як тисячі інших родин.

З чоловіком познайомилася в університеті. Почали зустрічатися, вирішили одружитися. Чи була любов?

Мама говорила: «Головне, щоб людина була хороша».

Він і справді як людина дуже хороший, добрий і чуйний, господарський. Жили з батьками перші 3 роки. Я відвойовувала його у мами, так як він її єдиний син, і вона його дуже любить.

Потім в квартиру повернувся його батько і почалися проблеми. В цілому в цьому пеклі жили 10 довгих років.

За цей час народилися діти, і в один прекрасний день я сказала, що йду!

Зняла за 5 хвилин квартиру, і ми всі переїхали, залишивши це все позаду. Для мене чоловік був слабким і мене це дуже дратувало. Будь-яка незручна ситуація – і він все скидав на мене, бо він неймовірно переживає, що ж скажуть люди.

Я ніколи не відчувала себе в безпеці. Я навіть виходила з декрету раніше, щоб заробляти гроші. Постійний острах бідності був. Я не вірила в чоловіка.

Зіграв роль ще й такий фактор: наші темпераменти абсолютно не збігаються, ви розумієте, про що я. Мені потрібно було кожен день, а йому – нраз в тиждень. І в один прекрасний момент мені стало все одно. На вигляд у нас нормальна сім’я, красива картинка… На вигляд тільки.

Потім ми переїхали в свою власну квартиру і все начебто добре. Але почала проростати моя жіноча сутність.

Я хочу ласки, хочу тепла. Хочу любові і ніжності. Хочу бути бажаною для свого чоловіка!

Почала заводити про це розмови, запитавши: «Чи все тебе влаштовує в сімейному житті чи ні?».

Його все влаштовувало, а мене ні. І я неодноразово про це говорила, але все як було, так і залишалося.

Я жила як ломовий кінь. Тягнула на собі дітей, побут, будувала бізнес. А дівчинка хотіла бути гарною і бажаною! В один з літніх вечорів я познайомилася з хлопцем. Почалася переписка. Він мені такі співав дифірамби, мовляв, гарна, бажана…

Я йому написала – «спасибі і прощай». Але ніякого “прощай” не відбулося. Закрутився бурхливий роман і я зрадила чоловікові. Цей чоловік дав мені емоційно все, чого мені не вистачало. Чоловік про все дізнався і пішов з дому. Рішення між собою ми не прийняли, що робити далі, і поговорити толком не можемо.

Перед ним я дуже винна і дуже каюсь, що так вчинила по відношенню до нього. Але у мене виникає питання інше, перед самою собою. Чи не пригнічувала я себе весь цей час? Адже чому те, що сталося, принесло мені таку радість?

Зараз ми всі в підвішеному стані. Чоловік, можливо, і простить, але, як на мене, це неможливо зробити. І яке буде подальше життя – тільки Богові відомо.

Спробувати все склеїти заради дітей, жити за його принципами, терпіти і змиритися? Мої страхи схиляють мене до цього, хоча сама не вірю в це.

Другий варіант – почати нове життя і жити в ньому щасливо зі своїми, як мені здається не такими вже й великими запитами.

Молодий чоловік нікуди не подівся, підтримує і допомагає. Тільки я його відштовхую, тому що сама не розумію, що мені робити?

Фото ілюстративне, з вільних джерел, sovkusom

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело