Той день був не мій, з самого ранку. Катерина моя «майже наречена», як вона сама себе називала, ледь встигла прокинутись, як почала тріпати мені нерви…

Через сварку з нею, я не встиг поснідати і випити кави, та все рівно запізнився на роботу. В коридорі одразу попав на очі шефу.

– О, з’явився, роботяга! Через тебе одні неприємності.

Два роки тому, я, закінчивши університет, прийшов працювати в цю кантору. Звичайно, не так я уявляв свою кар’єру, але треба було з чогось починати.

– Доброго дня, Леонід Петрович, – я кисло усміхнувся. – Що трапилось?

– Я показав, своє занепокоєння, хоча мені було байдуже.

– Вода – ось що трапилось! Ти ж документи на будівництво підписував?

– Так, я.

– Ех! І чого вас там тільки вчать, – сказав шеф.

– Цього місяця без відсотків працюєш.

– Значить по світу піду, – засміявся я.

– Ти ще жартувати тут будеш. Геть з моїх очей! Щоб через годину на об’єкті був.

По роботі і справді були проблеми. В той момент я підняв очі до небес, і попросив допомоги. Мені потрібно було опуститись під землю, щоб бачити звідки тече вода.

…Звідки вона взялась, я так і не зрозумів. Таке відчуття, що прямо з неба: впала на самісіньку голову (добре, що в касці був) – і через зірочки в очах, я побачив, що зі мною в грязюці вона – неземної краси дівчина!

Її звали Юля. Не встигаючи на лекцію, вона вирішила скоротити шлях.

– Ну ось! Тільки цього мені не хватало, – вирвалось у мене.

– Під ноги дивитись потрібно! Ти йти зможеш? – я поставив її на ноги.

– Здається, що ні. – зойкнула вона і присіла на камінь.

– Що, зламала?

– Не знаю. – знизила вона плечима.

– Може просто потягнула?

Як не дивно, швидка приїхала швидко.

Юлю доставили в машину, а вона не відпускаючи мою руку сказала: – Будь- ласка, поїхали зі мною. Я дуже хвилююсь.

Почувши це, шеф, який в цей час підійшов до нас, заскреготав зубами.

– Їдь, і буквально пилинки з неї здувай, щоб вона нікому не пішла жалітися. – сказав шеф мені на вухо.

– Лікар зробив рентген, наклав гіпс і відпустив нас додому.

– Куди тебе відвести? – поцікавився я, – де і з ким проживаєш?

– Я з мамою, але вона лише завтра приїде. Тому поки одна.

Дівчина була дуже симпатичною, особливо ці ямочки на щічках, які одразу ж мені кинулись в очі.
В якийсь момент мені щось йокнуло.

– Ну що, поїхали?

– Ой! – скрикнула Юля.

– Мої ключі… Я їх загубила, там, у цьому болоті…

– Та що сьогодні за день такий? І що тепер робити? Їх там не знайдеш тепер.

– Залиш мене тут, – дівчина засмутилась і почала плакати. – мама завтра приїде і забере.

– Ну вже ні! – Я прийняв рішення. До завтра поживеш у мене. Обіцяю – приставати не буду.

– Дякую! – Юля засвітилася, ніби з-під хмар виглянуло сонечко.

Про Катерину я в той момент чомусь і не думав.

Дома Юля одразу ж забігла до ванни, щоб привести себе в порядок, і через 20 хвилин вийшла в моїй клітчастій синій сорочці на довгий рукав, яка не закривала її збитих колін.

– Морозиво є? – неочікувано спитала вона, – я мовчки кивнув, а в душі знову щось йокнуло, тільки тоді я ще не розумів – що.

Через деякий час на порозі з’явилася Катерина. Вона з криком накинулась на мене, не давши кинути жодного слова у свій захист. Юля була ошелешена її появою…

– Щоб тобі добре було! Гуляка ти такий, – Катерина хлопнула дверима і пішла.

Я не дуже сильно засмутився появою моєї «майже нареченої», просто було не приємно все це слухати.

– Хто це був? – спитала Юля, коли до неї вернувся дар мови, – твоя дружина?

– Наречена. Хоча ні, колишня наречена! Ой, людоньки, і звідки ж ти взялась на мою голову?

Юля невинно глянула на мене синіми великими очима.

– Звідти, – сказала вона, і підняла над головою вказівний палець.

– Звідки – звідки? З неба, чи що?

І тут я згадав, що просив у небес допомогти мені розібратися у цій ситуації з роботою. Схоже з гумором у Всевишнього все добре. Він виконав моє прохання дуже швидко.

Ось уже три місяці, як ми з Юлею чоловік та дружина. Прийшлось, після того випадку з ямою, брати все в свої руки, щоб більше вона туди не потрапляла.

До речі, у нас тепер новий директор, старого звільнили за якісь махінації. Словом – життя прекрасне!

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело