Всі собаки потрапляють до раю

– Все, Маріє, це вже ні в які ворота не лізе! Він сьогодні знову мене за штанину тяпнув. Ось, затяжку залишив. Давай його, може, того… Один укол, – з порога роздратовано говорив огрядний чоловік. Його зустрічали дружина і донка дев’яти років.

– Вітя, заспокойся. Іди, переодягайся, вечеряти будемо.

Чоловік пішов до іншої кімнати. Дівчинка допомагала на кухні мамі різати огірки для салату.

– Мам, а навіщо Брюсу укол? – запитала дівчинка.

– Тато жартує. Просто Брюсу зараз погано. Ти ж знаєш, як він дідуся любив?

– Звичайно знаю. Вони з ним друзі. Погано, що дідусь…

– Мила, та, мені його теж не вистачає, – мама підійшла і обняла дівчинку. Дитина не бачила, як жінка тильною стороною долоні витерла сльози.

В кухню зайшов Віктор. Сім’я сіла вечеряти.

– Марічко, прости, погарячкував. Але я ж намагаюся, як краще. Взяв сьогодні за нашийник, кажу, ходімо додому, він подивився на мене і гарчить. І до могили Сергія Васильовича тягне. Я смикнув, ну він мене і цап…

– Знаю, всі на нервах вже. Ти їжі і води залишив йому?

– Так.

– Він їв?

– Ледь ледь.

– Завтра я заїду після роботи. Мож…

– Я чув, що німці з характером, але щоб з таким…

– Йому погано.

– Мамо, знаючи дідуся, повинен же був він щось придумати з Брюсом. Давай, сьогодні ще раз сходимо до дідуся додому… Може, знайдемо щось.

– Ох, ну давай.

До невеликого надгробка під’їхала машина. З неї вийшли троє, і підійшли до пам’ятника. Поруч з ним лежав великий, дорослий пес. Він навіть не повернув морду в бік людей. Першою заговорила жінка:

– Привіт, Брюсе! Здрастуй, тату! Брюс, ми знайшли вчора в документах тата лист тобі.

Собака підняв морду. І подивився в бік жінки.

– Вітю, прочитай!

Огрядний чоловік витягнув з кишені згорнутий аркуш паперу і почав читати:

– Брюсу. Прочитайте йому, якщо все трапиться. Я не жартую. Просто підійдіть до нього і читайте.

Привіт, мій вірний друже. Якщо тобі читають цей лист, то, значить, ми трохи розминулися. Нічого страшного, я тебе тут почекаю.

Собака насторожився. Чоловік продовжив читання.

– Брюсе, ми з тобою завжди ладнали, навіть коли ти крав зі столу шматки хліба. Думаєш, я не знав?
Собака несподівано гавкнув. Неначе заперечив.

– Думаєш, я про палицю ковбаси нічого не зрозумів? Випадково загубилася в холодильнику ?! Ага, як же. Ти – брехунчик, яких ще пошукати!

Собака встав в повний зріст, винувато відвернув морду від читаючого чоловіки і гавкав. На обличчях присутніх з’явилася усмішка.

– Брюсе, я здогадуюся, що ти влаштуєш після того, як я піду. Ми з тобою ніколи не розлучалися. Але зрозумій, я не там, де ти думаєш мене поклали, я в твоїх думках, спогадах, в очах моїх дітей, онуків і, навіть, в недолугого Вікторі. Еее, стривайте, а чому я відразу недолугим став ?!

– Читай далі! – сказала жінка.

– Брюсе, я тобі наказую виконати наступну команду! Моя остання просьба тобі, якщо хочеш!

Собака насторожився.

– Охороняй! Охороняй мою сім’ю. Особливо внучку мою. Виконаєш? Знаю, що виконаєш. Ну бувай. Ще побачимось.

Брюс повільно підійшов до дівчинки. Дівчинка присіла і обняла його. Він лизнув її в щоку і попрямував в сторону машини.

Автор: Олександр Беccонов.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Джерело