Невдячні родичі.

Вам, напевно, теж зустрічалися ситуації, коли хтось із родичів через якусь проблему розкриває своє істинне лице. Двоюрідна сестра моєї матері дуже вдало вийшла заміж за хлопця з міста з двокімнатною квартирою. За матеріалами

Познайомилися вони випадково на базарі, де тітка Нюра продавала огірки. Ось там між ними проскочила іскра. Незабаром зіграли весілля, і тітка перетворилася в справжню міську пані. Народила через рік сина Миколу і успішно забула про існування родичів з села. Багато років тітка і знати не зналася з нами – куди нам до неї.

Син Коля ріс, а чоловік тітки почав прикладатися до чарки. Повільно, але впевнено. Незабаром його не стало, і родичка згадала про нас. В той момент Миколі було трохи більше двадцяти, він самовіддано трудився столяром на заводі, а тітка Нюра, яка не звикла взагалі працювати, числилася на посаді прибиральниці на кондитерській фабриці.

Мама моя дуже шкодувала родичів, все говорила, що їм дуже важко живеться в столиці. А ті й зачастили до нас в гості кожен місяць їздити. Та якби вони були працьовитими та совісними. А так приїдуть, носом покрутять і на цьому вся допомога. А мама їм і шашлики готує з наших поросят, і столи накриває, ще й повний багажник пакетів з домашніми продуктами їм в придачу дає.

Хочу відзначити, що практично завжди вони приїжджали з порожніми руками. Це було дуже сумно, адже повністю відображало ставлення до нас. Справа не в зубожілій коробці цукерок, а в самому ставленні до нас.

Однак, все з часом розставив по своїх місцях випадок. Моя мама дуже серйозно захворіла і їй було потрібно дороге обстеження в столиці. Я уявити собі не могла, де мені взяти такі гроші, тому вирішила заощадити хоча б на проживанні. Попросила у брата і у тітки прихистити нас на кілька днів.

І тут почалося найцікавіше. Я отримала поштою прайс на «гостини» у родичів. Тобто, за мою картоплю, яку я їм пакувала в сумки, я повинна ще й платити?!

Мій чоловік довго сміявся, потім зателефонував своєму товаришу. Той без будь-яких питань дозволив нам зупиниться у нього і його дружини. Незважаючи на наявність маленької дитини, Галина дуже по-доброму до нас ставилася, встигала і приготувати, і поприбирати.

Ми не приїхали з порожніми руками. Взяли з собою сала, м’яса, овочів і фруктів. Так ця сім’я не знала, як нам дякувати, адже в столиці на такі продукти захмарні ціни. Навіть за бензин чоловік Галини відмовився брати гроші.

На щастя, все вийшло добре. Ми повернулися в село і зажили колишнім життям. А через два місяці завітали наші родичі. Мама вже побігла в льох, щоб столи накривати, але я зупинила її.

– У нас тепер на все такса – і на ночівлю, і на їжу. Тітка захихотіла, а брат почав розповідати, як їм складно виживати в столиці.

– Нічого не знаю. Я серйозно, – продовжувала я.

Родичі психанули, залізли в машину і зникли до глибокої осені. Потім вони зідзвонювалися з мамою по питанню «зайвого» мішка картоплі і цибулі. Але і тут я сказала, що все по тарифу. Розлючена тітка кинула слухавку, сказавши, що їй дешевше в місті купити, ніж в до нас в село пертися.

Мама, правда, від цього не в захваті, дуже їй не зручно перед сестрою. Але я більше не дозволю, щоб тітка знущалася з моєї матері.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.