Через пів години приїхали донька з чоловіком. Зайшли і сіли за стіл. Зять навіть не привітався. Аня плакала, просила матір все залишити і їхати до них, за онуками дивитися.

Тільки хату потрібно продати, бо Павло хоче справу свою відкрити. Ольга Сергіївна взяла тільки найнеобхідніше. На душі було важко, їхати зовсім не хотілося.

Пройшов всього один рік. Ольга Сергіївна вже стільки разів пошкодувала, що погодилася переїхати, але назад шляху не було. Павло з Анею постійно сварилися. Онуки йшли до бабусі в кімнату. Після продажу будинку пройшло вже кілька місяців, донька зайшла до матері в кімнату і почала важку розмову

Ольга Сергіївна вирішила сходити за хлібом. Пам’ять стала підводити. Вчора ж була в магазині, а хліб не купила. Ось і довелося їсти суп без хліба.

Пішла, а телефон забула! Анюта каже, що телефон повинен бути завжди при ній.

-Доню, навіщо мені він? У мене стаціонарний є.

-А трапиться що з тобою. Мамо, телефон завжди повинен бути поруч.

Повернувшись, Ольга Сергіївна взяла телефон в руки. Так і є, Аня дзвонила.

Набирає номер, в телефоні – голос дочки.

-Мамо, ну ти де? Знову телефон вдома залишила? Ми до тебе їдемо з Павлом. Справа є.

-Що за справа? – але у відповідь чути тільки писк телефону.

Через пів години приїхали. Зайшли і сіли за стіл. Зять навіть не привітався.

-Анюто, щось трапилося? – Ольга Сергіївна почала хвилюватися.

-Все нормально, мамо. Що ходити навколо? Мамо, переїжджай до нас, будеш з дітьми допомагати і тобі не так самотньо буде. А свій дім! Продамо. Павлу терміново гроші потрібні, він свою справу відкриває. Мамо? Що скажеш?

-Я не хочу вас тіснити. Мене і таке життя влаштовує. Ви б тільки частіше приїжджали.

-Мамо, ти ж тут зовсім одна. Онуки ростуть без бабусі. А так будеш бачити їх кожен день.

-Добре. Я переїду. Тільки будинок не буду продавати. Раптом доведеться повернутися.

Зять помітно пожвавився, з’явилася якась роздратованість в голосі:

-Як не будете продавати? А на що мені бізнес будувати? У вас же буде своя кімната в нашому домі. А цей сарай просто згниє без догляду!

-Не турбуйся! Сусідка може доглянути за ним.

-Все, Аню, поїхали. Я ж тобі казав, що з нею марно розмовляти. Ми її до себе кличемо, а вона в будинок вчепилася. Видно гроші для неї важливіше сім’ї.

-Іди до машини. Я зараз підійду.

…

Ольга Сергіївна взяла тільки найнеобхідніше, що їй могло знадобиться. На душі було до болю тоскно, їхати зовсім не хотілося. Адже в цих стінах пройшли кращі роки її життя, кожна річ, кожна цеглинка була особливо дорогою серцю.

Звичайно ж, бачити, як ростуть онуки, бути частиною їхнього життя хотілося. Але одне, коли вони приїжджають в її будинок і зовсім інша жити в будинку, де є свої правила.

Аня так просила, так благала. Казала, що вона дуже втомлюється на роботі, на дітей зовсім немає часу. Зять теж крутиться, як білка в колесі.

Сусідка Галя обіцяла доглянути за будинком і за старим котом Ваською, якого Павло навідріз відмовився взяти з собою в квартиру.

…

Пройшов всього один рік. Ольга Сергіївна вже стільки разів пошкодувала, що погодилася переїхати, але назад шляху не було. Павло з Анею постійно сварилися, кричали один на одного. Онуки йшли до бабусі в кімнату, міцно обіймали її і тихо плакали.

Після продажу будинку пройшло вже кілька місяців. Справа, на яку були віддані гроші провалилася. Павло став ще більш дратівливим, іноді приходив після гулянок додому.

Після однієї з такою сварки, Аня вся в сльозах зайшла в кімнату матері зі словами:

-Мамо, а може тобі пожити в будинку для літніх людей? Ми так добре жили до твого переїзду. А тепер навіть на сім’ю не схожі. Постійно сваримося і лаємося. Давай тимчасово поживеш, а потім повернешся назад.

Ольга Сергіївна зараз живе в будинку для літніх людей. Діти відвідують її кілька разів на рік. Павло так і не знайшов нормальної роботи, тому живуть на зарплату Ані. Аня кілька разів кликала маму назад, але Ольга Сергіївна так і не погодилася. Доживає свою старість з чужими людьми.