Не рівня…

Ще ніколи в житті Галина так не хвилювалася – в суботу її запросили в гості майбутні свати. Жінка достеменно нічого про них і не знала, донька лише прохопилася, що живуть батьки її нареченого у власному будинку за містом.

Галина ж з чоловіком і донькою все життя прожила в однокімнатній квартирі. Було важко, але на життя жінка не звикла жалітися. Чоловік її, Іван, і порядний, і добрий, але з грошима у нього не склалося. І що ж тут поробиш, є на світі такий тип чоловіків, який ходить на роботу, отримує мізерну зарплату, якої ледь вистачає на життя, а про додатковий заробіток не думає, не вміє, чи що.

Зате за 25 років подружнього життя жодного разу не скривдив дружину, слова зайвого не сказав, а от заробити грошей не вмів. Тому і жили вони усі дружно в своїй невеликій однокімнатній квартирі.

Правда, був час, коли Галина, змучена безгрошів’ям, вирішила було все кинути і податися на заробітки. Тоді чоловік вперше сказав своє тверде “Ні”. Послухалася, продовжували жити, як жили, на одну зарплату.

І ось їхня єдина донечка оголосила, що виходить заміж. Іванка вже кілька років зустрічалася з Сергієм, але жодного разу з своїми батьками його так і не познайомила. Галина добре розуміла причину – донька соромиться їхнього убозтва. Іванка якраз закінчувала університет, була дівчиною беручкою, хапалася за будь-яку роботу. Ще під час навчання пішла працювати на фірму, де і познайомилася з Сергієм.

Хлопець відразу закохався у неординарну дівчину, та ще й треба сказати, що Іванка володіла неабиякою красою – чого варте  було лише її розкішне пшеничне волосся, а ці очі – дивовижно сірого відтінку з проникливим поглядом, не могли залишити байдужим жодного юнака.

Сергій практично відразу закохався, невдовзі молоді люди почали зустрічатися. І ось, нещодавно, щаслива Іванка прийшла додому з каблучкою, оголосила, що виходить заміж.

Галина, звичайно ж, тішилася за доньку, але її радість затьмарювало відразу дві проблеми – де взяти гроші, щоб заробити доньці на гідне весілля, і що вони з Іваном зможуть дати Іванці у придане, адже самі ледь виживають. Час так швидко проминув, не встигли й оком моргнути, як єдина донечка виросла.

В суботу їх кличуть свати у гості, на серці продовжувала наростати тривога. І, як виявилося, не даремно. Оскільки Галина з Іваном не мали власної автівки, викликали таксі, заплативши чималу суму, але ж не їхати їм автобусом. Майбутні свати зустріли їх на вулиці, з виразу їх обличчя було видно, що вони не вражені першою зустріччю. Галина ж, навпаки, була вражена, бо такий шикарний будинок бачила, хіба що, на картинках.

Багато накритий стіл справив не менше враження – таких делікатесів Галина ще не їла жодного разу за все своє життя. Жінка сиділа в хаті майбутніх сватів, і розуміла, як сильно відрізняються їхні світи. На душі продовжувала наростати тривога, але раптово кинутий погляд на молодят трохи заспокоїв жінку. Сергій лагідно обіймав її Іванку, ніби хотів вберегти від всього світу.

-То що, свахо, де весілля робити будемо. Ми плануємо людей на 200, не менше, – почала завзято, і дещо зверхньо мама Сергія. Вони з чоловіком володіли невеликим сімейним бізнесом, видно було, що жінка дуже підприємлива і беручка.

Сваха говорила про найкращий ресторан, найкращий одяг для молодят… і все найкраще, адже вона одружує єдиного сина. Між рядками її розповіді читалося, що вона не в захваті ні від невістки, ні від сватів. Але якщо вони і вже наважилися з ними породичатися, то нехай будуть ласкаві тримати рівень.

Галина практично весь вечір мовчала, в один момент навіть пустила непомітну ні для кого скупу сльозу. Вона ж все життя чесно працювала, щодня ходила на роботу, то чому ж так. Чому зараз вона не має абсолютно нічого, щоб дати своїй доньці.

Смуток в очах матері не могла не помітити Іванка. Вона ніколи не звинувачувала батьків, що дали їй небагато. Вона була вдячна їм за дар життя, і за те, що робили для неї все, що могли. Навпаки, грошима, які дівчина отримувала на підробітках, вона завжди ділилася з батьками. Хоча мама вперто не хотіла брати від неї ніякої допомоги.

Всю дорогу додому Галина мовчала. Мовчала і Іванка. Весілля було призначено через пів року, в серпні. Галина розуміла, що треба щось робити.

Зранку жінка набрала номер подруги, яка багато років кликала її в Італію на заробітки. Просила, щоб та знайшла їй роботу, адже гроші потрібні терміново. Подруга погодилася, і сказала, щоб Галина збирала валізи і готувалася до поїздки. Цього разу чоловікові Галина не сказала нічого – це було лише її рішення. Вона вирішила, що хоч трохи, та все ж допоможе доньці.

Та в плани жінки втрутилася саме донька. Вона випадково підслухала розмову мами з італійською подругою.

-Нікуди я тебе не відпущу. Ми з Сергієм порадилися, не треба нам ніякого весілля. Ми скромно розпишемося і будемо жити, поки-що, на знімній квартирі. Робота у нас є, здоров’я теж, тому все, що нам треба, ми собі заробимо.

***

Минуло десять років. Іванка кликала маму з татом на новосілля. Їм з Сергієм вдалося купити власний будинок своїми силами. Щаслива Галина не переставала дякувати Богу, за щасливу долю своєї доньки.

Сваха на новосілля не прийшла. За всі 10 років вона так і не пробачила синові за те, що заради дружини він відмовився і від весілля, і від того, щоб жити разом з нею. А для кого ж тоді вона все життя старалася…