Після весілля я пішла в невістки. Жили ми добре, та незабаром брат чоловіка привів у дім молодшу невістку. Стали вони думати, як квартиру ділити. Ми віддали їм всі свої заощадження. Якось пішла я до брата чоловіка віднести парасольку, яку брала у них свекруха. Дивлюся, у них холодильник все ще в упаковці стоїть.

Два місяці, як купили. Запитую: -Чому не включаєте? А його дружина мені так спокійно відповідає: -А навіщо? Ми все одно щодня у свекрухи їмо. Я швидко побігла додому і зайшла в кімнату до матері чоловіка

Після весілля я стала жити у чоловіка. Свекруха виховувала своїх синів сама. Чоловік мій старший її син. Меньший його брат, Віктор, навчався в інституті. Жили ми добре.

Чоловік працював, отримував гарну зарплату, а я з дитиною сиділа в декретній відпустці вдома, але мала свій підробіток. Займалася перекладом вдома і отримувала непогані гроші за свою роботу. Та й свекруха ще працювала. Ми з нею в усьому прекрасно ладили.

Згодом молодший брат чоловіка закінчив навчання і подався працювати в інше місто. А через 4 роки він повернувся і привіз з собою молоду наречену.

У нас вже було тоді двоє діток. Я працювала. Свекруха моя вийшла на пенсію. Ми з Олександром відкладали гроші, збирали їх на своє власне житло, бо завжди мріяли жити окремо. Все у нас виходило.

Коли приїхав Віктор, він привіз трохи зароблених грошей, і мати порадила йому взяти квартиру в нашому ж будинку, на дванадцятому поверсі, без ремонту, але світлу і простору. Але ціна хороша. Сини швидко домовилися. Квартира, у якій ми зараз живемо з моїм чоловіком живемо, залишиться вже нам, а ту, що вони купують, буде належати братові чоловіка.

Ми віддали їм всі наші заощадження і вони, доклавши до своїх грошей, купили квартиру.

Віктор з дружиною перебралися у своє житло, і стали потихеньку робити ремонт. Вони працювали, робити не лінувалися. Збирали кошти на ремонт і на весілля. Збиралися відзначити одруження шикарно, як годиться, з розмахом.

Все у нас добре, от тільки вечеряти вони щодня продовжують приходити до нас і свекрухи.

Не хочу здатися жадібно! Ні. Я не така. Але тільки подумайте самі: свекруха грошей нам зовсім не дає. Вона збирає свою пенсію “на чорний день”, як вона каже. Так ми у неї і нічого не просимо. Заробляємо не погано. Просто виходить так, що працюємо тільки я і чоловік. Все, що треба в домівку, купуємо лише ми. У нас двійко малесеньких дітей. Всім потрібно взутися, одягнутися, поїсти.

Грошей, що ми отримуємо, вистачає нам на життя, але ми нікуди не їздимо відпочивати, по ресторанах теж не ходимо.

Авто у нас стареньке. Всі гроші віддали братові. Потрібно і дітям на навчання починати збирати, але тепер, з приїздом молодшого брата, відкладати у нас не виходить.

Ми з чоловіком приходимо пізно з роботи, сідаємо з дітьми вечеряти, слідом приходить Віктор з дружиною. І звичайно відразу до нас, за старою звичкою.

Це ж його рідний будинок. Свекруха, звичайно ж, з задоволенням садить їх за стіл, де з’ясовується, що вона приготувала улюблені відбивні молодшого синочка Віктора. І ковбаски прикупила, яку її молодша невісточка полюбляє. Старалася, готувала, чекала, що вони прийдуть. І вся ця смакота за наші гроші.

І якщо ще нещодавно наречена брата, хоч намагалася після вечері посуд помити, так останнім часом зовсім на кухню навіть брудні тарілки не відносить. Встають обоє, кажуть “дякую”,  та й йдуть до себе додому. А я, втомлена після роботи, мию брудний посуд, прибираю та перу скатертину.

Я незнаю навіщо вони так роблять?

Я вже й говорила чоловікові. Він говорить, тобі мовляв, що, для мого молодшого брата їжі шкода?

Та не шкода мені тихпродуктів! Просто ми утримуємо їх. І це триває вже довгих чотири місяці. І всі це сприймають як належне.

Якось пішла я до Віктора віднести парасольку, яку брала у них моя свекруха. Дивлюся, у них холодильник все ще в упаковці заводській стоїть. Два місяці, як купили новий. А для чого він їм, нехай поки стоїть.

Запитую:

-Чому не включаєте?

Так вона мені так спокійно відповідає:

-А навіщо? Ми все одно внизу їмо. Вранці тільки каву п’ємо, а обідаємо на роботі.

Тут вже я не стрималася і, спустившись вниз додому, все висказала свекрусі. Її відповідь мене вразила:

– Як годувала своїх улюблених синочків, так і буду годувати. І вас, невістонько, між іншим, я теж годую.

– Але ж тільки ми з моїм чоловіком продукти купуємо додому. Вони ж грошей на їжу нам не дають!

– Ну і що з того? Дадуть колись, коли у вас не буде.

Але в цьому я дуже сильно сумніваюся. Тільки не слухає свекруха нікого, а робить по-своєму. А чоловік каже, що це добре, коли мати дбає про своїх дітей.

І що робити, я не знаю.