Мама вимолила щастя для доньки.

Олена віднедавна дуже боялася пізніх дзвінків. Її мама от уже кілька місяців хворіла. Олена, хоч і рада була б їй допомогти, та залишити роботу і поїхати до мами, вона не могла.

Вони з чоловіком жили в невеликій однокімнатній квартирі, то ж забрати маму до себе вона теж не могла. Останній тиждень мамі ніби полегшало, тому Олена повернулася додому, до свого звичного способу життя.

Телефонний дзвінок розбудив Олену серед ночі. Сусідка повідомила, що мамі знову зле. Олена викликала таксі і негайно поїхала до мами в село. До того часу уже приїхала швидка. Лікарі настояли на тому, що маму потрібно відвезти до лікарні.

На ранок мамі полегшало. Олена була така виснажена, що забула передзвонити Вадиму, повідомити, що вони з мамою в лікарні. Олена сиділа біля ліжка мами, і на мить задрімала. Їй приснився маленький хлопчик, який кликав її мамою. Дитина уві сні сказала: “Мамо, скоро у нас все буде добре. Чекай на мене”.

Прокинувшись від короткочасного марева, Олена важко зітхнула. Ще п’ять років тому лікарі винесли їй вердикт – вона ніколи не зможе мати дітей. Олена, як і кожна жінка, дуже важко пережила цю новину. А потім – звикла до думки, що ніколи їй не стати матір’ю.

Відігнавши думки про дивний сон, Олена вибігла на вулицю, підкупити для мами фруктів. Як раптом, на сусідній вулиці вона побачила свого чоловіка з молодою симпатичною білявкою, яка везла дитячу коляску. Збоку вони виглядали, як повноцінна сім’я.

У Олени підкосилися ноги. Вона не могла повірити у те, що бачить. Не розуміючи для чого, вона вхопила свій мобільний телефон і набрала чоловіка. Не встигла вона і сказати, як Вадим перебив її: “Олено, вибач. Я на дуже важливій нараді. Передзвоню пізніше”

Лише тепер Олена зрозуміла, що через хворобу матері, вона і не помітила, що чоловік віддалився від неї. А тепер вона на свої очі бачить, у нього є не тільки інша жінка, але і дитина.

Виплакавшись вдосталь, Олена витерла лице, щоб мама не бачила і не хвилювалася зайвий раз. Та серце матері не обманеш – вона відразу помітила, що донька її дуже розчарована. Проте, нічого не сказала, а вирішила помолитися. Молитва завжди рятувала її у найскрутніші хвилини.

Маму виписали через тиждень. За цей час Олена вирішила, що йде з роботи, йде від свого чоловіка, який їй так і не зателефонував жодного разу, і починає нове життя. На дворі стояло спекотне літо, тому Олена вирішила перший час пожити разом з мамою в селі. Якісь заощадження на перший час у неї були, а далі, як вийде.

По дорозі додому мама першою почала ненав’язливу розмову про колишнього однокласника Олени, Олександра. Усі знали, що Сашко був закоханий в Олену майже з дитинства. А коли почув, що Олена виходить заміж, ще до її весілля зник з села. Люди подейкували, що хлопець поїхав закордон на заробітки.

– Так от, м’яко підводила мама дочку до суті розмови. – Приїхав твій Сашко, першим ділом до мене в хату зайшов, розпитувався, як ти. Ой, донечко, добрий він хлопець, та й досі тебе кохає.

***

Літо добігало до кінця. Це було найщасливіше літо Олени, адже вона нарешті знайшла своє щастя. А ще, чи то трави, чи сонце, чи свіже повітря так подіяли, але сталося диво – Олена чекала дитину. От тільки не знала, кому першому цю радісну новину повідомити: мамі, яка вимолила їй добру долю, чи коханому Сашкові, який, незважаючи ні на що, чекав тільки на неї. Але вона точно знала, у неї буде син. Не дарма ж тоді, в лікарні, їй приснився цей дивний сон.