Минулих вихідних ми з чоловіком ходили до моєї подруги на день народження. Любу я знаю 4 роки. У неї нестерпна свекруха, Люба щодня телефонує і плаче, що навіть з роботи не хоче йти додому. Я постійно її шкодувала, казала, щоб вона їхала в село до батьків. І от, ми з чоловіком купили квіти і постукали у двері, нас зустріли так, що більше ми до Люби ні ногою

На минулих вихідних я зі своїм чоловіком були запрошені до подруги святкувати день народження. З Любою ми познайомилися, коли в лікарні чекали своїх діток, ми були в одній палаті, потім спілкувалися довго, і так подружилися. Знаю я її вже 4 роки. Вона живе в квартирі, яка належить свекрусі та свекрові.

Відколи ми познайомилися, я постійно чула від Люби, яка в неї недобра свекруха, ну справжнісінька відьма, Люба її прямо ненавидить.

За всі ці дні, що ми провели в одній палаті, я лише чула про те, що підступна жінка отруює їй життя, і всіляко намагається вигнати її з квартири.

– Любо, а чому б тобі не взяти свого чоловіка, дитятко і не переїхати жити до твоїх батьків, ти ж казала, що вони в селі живуть і мають непогану хату? – поцікавилася я, адже думала, що всі їх непорозуміння можна легко вирішити.

– Що ти таке говориш? У село? Ніколи! Я не для того терплю її цілих два роки, щоб в один день розвернутися і повернутися з чоловіком і дитям назад додому! – розсердилася вона.

Більше я її нічого й не казала, після такої відповіді. Не хотіла втручатися в чужу сім’ю.

І ось ми збираємося в гості до Люби. Я вже уявляю її свекруху якоюсь мегерою, справжньою відьмою. Алде Люба мені такого наговорила.

Ми постукали, двері нам відкрила досить мила жіночка в красивому фартусі.

– Доброго вечора! – мило посміхнулася.

– Я знаю, ви здається друзі моєї Любочки? Проходьте, вона чекає гостей в кімнаті.

Ця жіночка мені сподобалася відразу, а я в людях ще ніколи не помилялася, а вона була дійсно дуже привітною до нас і щирою, я це відчувала.

Валентина Степанівна, так було звати свекруху Люби, метушилася з кухні в кімнату, і назад. Мені було видно, що вона занадто хвилюється, хоче догодити гостям і, в першу чергу, невістці. Люба спокійно сиділа як королева в кріслі, приймала подарунки і привітання, всім посміхалася і була всім задоволена, в гарному настрої.

– Прошу усіх сідати! – мовила Люба. – У Степаніви вже майже все готово. Залишилося почекати курку, але то пару хвилин часу, тому не будемо затримуватися. Ласкаво прошу всіх до столу!

– Можливо, я їй швиденько допоможу? – тихенько запитала я у своєї подруги. Якось було незручно сидіти , коли літня жіночка метушилася біля нас, не присідаючи, обходячи іменинницю і чимало гостей.

– Та ні, не варто. Степанівна і сама все може зробити, – відповіла подруга. Але я зробила вигляд, що не почула, і попрямувала на кухню.

– Валентино Степанівно, вибачте, але я хочу допомогти вам! Скажіть мені, що потрібно робити?

– Дякую, донечко. Віднеси, будь ласка, в залу вилки, – лагідно посміхнулася жінка.

– А чому ви все робите самі? Чому Люба не допомагає вам зовсім? -мовила я.

– Люба на роботу ходить, втомлюється дуже. А вдома діти та чоловік. Я стараюся все сама вдома робити. З власного досвіду знаю, як нелегко одній все встигати і тут, і там.

Я побачила, що вона говорить це щиро. Намагається захистити свою невдячну невістку. Незабаром ми сіли за стіл. Увійшла свекруха Люби. Жінка зробила гарненьку акуратну зачіску, одягла красиву блузочку. Виглядала гарненькою.

– Ну, мамо, – наморщилася Люба. – Перепрошую, але за столом зібралася сама молодь. Ну ви самі все розумієте. Вам не цікаво буде сидіти з нами за одним столом.

У вітальні застигла пауза. Гості відчули себе ніяково в ганебній, на мій погляд, ситуації, що несподівано склалася. Валентина Степанівна почервоніла від сорому. Схиливши голову, посміхнулася, і хотіла вийти з кімнати.

– А чому ти так кажеш? Я, наприклад, проти! – голосно вимовила я, щоб усі добре чули. – Більш того, відмовляюся святкувати без гарнох господині будинку! Валентино Степанівно, прошу, вас, не стійте там в кутку, проходьте, сідайте біля мене. Подруга зиркнула на мене злим та холодним поглядом, але промовчала. Свекруха розгубилася, не знаючи, що робити. На щастя інші гості підтримали мене, попросили Валентину Степанівну. Я особисто не люблю несправедливості і терпіти не можу подібного роду поведінки. Ненавиджу, коли ображають літніх людей.

Коли була нагода, я все висказала Любі, де вона живе і хто в її домі справжній господар. З тих пір ми з нею спілкуємося ріднко, але навіть мій чоловік сказав, що більше цю людину бачити у нас в домі не хоче, і до неї ногою не ступить.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!