У мене в житті вийшло так, що я залишилася одна з малюком на руках. Класичний випадок – коханий втік, коли почув про те, що я чекаю малюка. Коли про це почула моя мама, вона відмовилась від мене, і від внука, сказавши, що їй соромно через мене людям в очі дивитися.

Хто залишався з дитиною, той мене зрозуміє. У сина почалися коліки, він кричав, я і носила його на руках, і прикладала теплу пелюшку до животика, так він хоч трохи заспокоювався. Прилягти вдень я не могла, адже стільки справ треба було переробити: перепрати пелюшки, їжу приготувати, в магазин збігати під час прогулянки, або на пошту за квартиру заплатити, добре, що хоч люди завжди пропускали мене з дитиною без черги.

Дуже швидко я виснажилася і стала схожою на тінь. Сестер у мене не було, інколи, на вихідних, до мене заходили незаміжні подруги, але на довго їх не вистачало – приносили іграшки чи одяг дитині, сиділи годинку і бігли у своїх справах. А я мріяла виспатися.

Коли я виходила гуляти з малюком, я часто бачила самотню стареньку бабусю на лавочці біля нашого під’їзду. Проте, вся у своїх справах, я чемно віталася, і бігла далі. А бабуся неспішно годувала птахів, пильно спостерігаючи за усім, що навколо відбувається.

Одного разу присіла з коляскою поруч, так би мовити дух перевести. Бабуся першою заговорила до мене, запитала, чому я постійно одна.

І так, слово за слово, я розповіла їй свою історію. Вона слухала мовчки, а потім раптом запропонувала:

– Якщо хочеш, я можу тобі допомогти. Давай я буду вам замість бабусі. Я ж живу поверхом нижче, тому посидіти з малюком зможу в будь-який час. І погуляти можу, якщо що, а ти за цей час відпочинеш.

Мені дуже сподобалася пропозиція бабусі, але я розуміла, що не маю їй чим заплатити.

– Це було б чудово. Але у мене немає грошей на няню, – чесно зізналася я. А просто так –  якось незручно…

Бабуся аж сплеснула руками:

– Дитинко, про які гроші ти кажеш? Мені в радість буде посидіти з дитиною, я ж постійно одна. Чоловіка давно не стало, дітей у мене немає, ось і доживаю свій вік нікому не потрібна …

Відтоді бабуся щодня приходила до мене, допомагала, я наче на світ народилася. І вийшло так, що в особі бабусі я знайшла і няню і друга і просто добру людину.

Марті Василівні було вже під сімдесят, але, незважаючи на свій поважний вік, робила вона все вправно і швидко. Прання, прибирання, готування їжі, вона все взяла на себе. Я нарешті виспалася і відпочила. Вперше в житті я відчула таку турботу про себе, що мимоволі на очі навернулися сльози.

Я розповіла Марті Василівні свою історію, та жінка і гадки не мала мене засуджувати. Дивувалася, як моя мама могла так зі мною вчинити.

– Не хвилюйся, не пропадемо! – заспокоювала мене Марта Василівна, – найголовніше, що ти народила здорового малюка. Тобі твій син на старості стане неабиякою втіхою і розрадою. А той, хто тебе кинув, ще не раз про це пошкодує.

А якось ввечері, ми пили чай, і Марта Василівна захотіла мені розповісти свою історію.

Вона була старшою дитиною в багатодітній родині, тому левова частка сімейних обов’язків була на ній. І за молодшими дітьми доглядала, і матері по господарству допомагала. Тому до роботи звикла ще з дитинства.

А потім все життя жінка на заводі пропрацювала, там і чоловіка зустріла. А ось своїх діток Бог не дав …У неї брат в селі залишився з сім’єю, але Марту Василівну туди кличуть рідко, в основному якщо допомогти де треба по господарству. Жінка не відмовляє, допомагає з задоволенням.

Незабаром я так звикла до Марти Василівни, що вважала її своєю рідною бабусею.

Але, одного разу, на порозі моєї квартири з’явилася моя мама. Вона звідкись дізналася, що мені допомагає Марта Василівна. З дверей мама почала на мене кричати:

– Ти що, не розумієш? Вона ж через квартиру все це робить! Обкрутить тебе, навіть оком не моргнеш.

– Мамо, – намагалася я захистити бабусю. – Якби не вона, я б тут пропала зовсім. Вона мені допомагає, і навіть за це не бере грошей.

Але мама не вгамовувалася.

– Напевно сподівається, що ти будеш доглядати за нею, як зовсім старенькою стане. А мене хто догляне?

Мама почала плакати, і ще довго бурчала, бо намагалася розглянути в діях сусідки якусь користь. Я так і не змогла переконати її в іншому.

Марти Василівни не було уже два дні, і я почала хвилюватися. Під вечір вона прийшла з листочком паперу – це був заповіт на квартиру, складений на моє ім’я. Я відмовлялася від такого дорогого подарунка, але бабуся наполягла.

Коли син трохи підріс, Марта Василівна наполягала, щоб я ходила гуляти із своїми незаміжніми подругами, вірила, що я ще знайду свою людину, з якою я буду щасливою.

Незабаром я і справді зустріла чудового чоловіка. Андрій відразу дуже сподобався Марті Василівні. Він став хорошим батьком для мого сина.

Живемо ми уже щасливою дружньою сім’єю три роки. Андрій і не здогадується, що Марта Василівна мені не рідна бабуся. А вона не перестає нам натякати, що готова виростити нам ще одного онука.

Ось як буває, рідні люди від мене відмовилися, а чужа людина – стала рідною.