Вирушаючи щоп’ятниці на риболовлю, чоловік готувався, немов до важливої зустрічі. Приймав ванну, використовував дорогі парфуми і весь немов сяяв. Якось у поштовій скриньці я виявила великий конверт, на моє ім’я. Відкривши його, я виявила лист, фотографії і карту пам’яті. Це було як грім з ясного неба. Те, про що там розповідалось, мене просто вразило

Зі своїм першим хлопцем, а в майбутньому і чоловіком, я познайомилась на свій день народження, коли мені виповнилось 23 роки. Зараз мені 46, з моїм чоловіком Іваном ми однолітки, в нас є двоє дітей, Олег і Ольга. Олег закінчив інститут і працює в будівельній компанії, а Ольга навчається на лікаря.

До Івана у мене нікого не було. Коли почалися наші стосунки, я була безмежно щаслива і будувала плани на майбутнє. Для мене було зрозумілим, що він той самий чоловік, якого я чекала все своє життя. Іван тоді теж запевняв, що я для нього найкраща на світі, що саме про таку жінку як я він все життя мріяв і що я буду для нього ідеальною дружиною. Через пів року Іван зробив мені пропозицію, і ми одружилися, а вже через рік у нас з’явився Олег, а ще через два – Ольга.

Ми жили добре. Не пригадаю, щоб були якісь сварки. По дрібницях, бувало, сперечалися, але все швидко забувалося. Фінансових проблем ми не відчували – у Івана була гарна, на той час робота в великій іноземній компанії, філіал якої знаходився в нашому місті. Потім чоловік за допомогою інвесторів з цієї компанії започаткував свій бізнес.

Чоловік став багато часу проводити на роботі, стабільний графік зник. Я почала помічати, що він з кимось листувався, при цьому на його обличчі з’являлася закохана посмішка. На мої питання, з ким він там переписується, Іван відповідав, що це партнери по бізнесу. Він як і раніше дарував подарунки, говорив компліменти купував усе, що я просила, намагався бути уважним, але я відчувала якусь напруженість, відчувала, що його увага несправжня. Я все це списувала на його зайнятість, але все якусь тривогу відчувала.

Через два роки Іван відкрив філію в іншому місті. Почалися тривалі відрядження, але я була впевнена, що всі від’їзди пов’язані з роботою. Він постійно мені дзвонив, надсилав повідомлення, привозив дорогі подарунки мені і дітям. Коли робота нової філії налагодилася, Іван повернувся до у звичне русло. Все ніби йшло добре, Іван розповідав про нових співробітників, особливо захоплювався новою економісткою Світланою. Він говорив про неї постійно. Підозрюючи недобре, я вирушила в його офіс. Світлана дійсно там працювала, але відкритий і простий погляд дівчини, а також її скромний одяг не викликали підозр і я відкинула сумніви.

Тим часом чоловік почав затримуватися на роботі і ставав все менше приділяти мені і дітям уваги. Я намагалася стримуватися і не нагнітати обстановку. Поступово Іван почав повертатися з роботи після опівночі. Пояснював затримки терміновими справами. Я намагалася вірити, тим більше його головний інженер Тарас Петрович, бухгалтер солідного віку дзвонив мені і запевняв, що Іван затримується дійсно по роботі.

Тарас Петрович привчив Івана до риболовлі і він захопився цим хобі. Вони купили професійне спорядження і на вихідних стали пропадати на водоймах. Я знову намагалася не надавати цьому значення – адже мій коханий їхав на риболовлю, а не в нічний клуб, тим паче, що з поважним чоловіком. Але все-таки щось було не так, щось мене насторожувало. Вирушаючи щоп’ятниці на риболовлю, чоловік  використовував дорогі парфуми і весь немов сяяв. На мої запитання Іван тільки віджартовувався. Повертаючись з рибалки, чоловік завжди привозив свіжу рибу, але на душі у мене було неспокійно.

Якось, у поштовій скриньці я виявила великий конверт, на моє ім’я. Відкривши його я виявила лист, фотографії і карту пам’яті. Це було як грім з ясного неба. Там оповідались всі романтичні пригоди мого чоловіка, з фото і відео доказами, які почалися ще 15 років тому, з різними жінками, економістка Світлана теж не оминула цей список. Мало того, там був вказаний перебіг коштів які Іван витрачав на дорогі подарунки для своїх коханок, рахунки з дорогих ресторанів і таке інше.

Я не могла у все це повірити. Зараз я не можу знайти собі місця. Я не знаю, що мені робити. В нас двоє дорослих дітей, ми стільки пережили разом, невже ось так все обернулось і все це триває 15 років, я просто в розпачі. Поки-що я нічого йому не сказала, на розлучення я подам однозначно, але зараз вирішила почекати, все зважити і прийняти найбільш правильне рішення, хоча в голову нічого не лізе, не знаю що мені робити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!