– Лесю, що там? Відкривай швидше, – наполягали подруги.

Леся ніяк не наважувалася відкрити, від цього листа з минулого їй було якось не по собі.

Леся прокинулася з першими промінчиками сонечка, її розбудив не будильник, а звуки смс, які радісно лунали у дівчини в телефоні. Сьогодні у Лесі особливий день – день народження. Ніби 30 – це вже поважна дата, але Леся підсвідомо, немов дитина, чекала якогось дива.

Відколи сім років назад, Лесю кинув коханий, це вперше дівчина вирішила відзначати своє свято. Покликала до себе на обід найближчих подруг, а сама вирішила для них щось смачненьке приготувати.

До обіду зійшлися подруги, сіли за стіл. Усі Лесі бажали одного – пошвидше налагодити своє особисте життя. У кожної з них уже на той час були діти, і вони щиро бажали, щоб і їхня добра, ніжна Леся теж пізнала радість материнства.

Та, на всі ці тости, Леся відмовчувалася, було видно, що зрада коханого ще досі боліла дівчину. Раптом дівчата почули, що у двері подзвонили. Леся відкрила двері і побачила листоношу, він усучив їй конверт без зворотної адреси. На ньому, до болі знайомим почерком було написано: «З днем ​​народження, Лесю». Руки дівчини затремтіли, серце почало шалено битися.

З виразу обличчя іменинниці, подруги зрозуміли, що цей лист є дуже важливим для неї.

– Лесю, що там? Відкривай швидше, – наполягали подруги.

Леся ніяк не наважувалася відкрити, від цього листа з минулого їй було якось не по собі. Лист був щільним і товстеньким. Що ж там таке могло бути?

Тремтячими руками вона, все ж, розірвала конверт.

На білому аркуші було написано: “Дорога Лесю, я дуже завинив перед тобою. ТИ зараз читаєш це, і ти дуже здивована. Та я мав зробити так…”

Леся читала і ридала, а подруги оніміли, бо не знали, що сказати, та й що тут скажеш.

Леся продовжувала:

“Я підготував для тебе подарунок, але ти повинна його віднайти. Пам’ятаєш, колись давно я ховав від тебе подарунки, а ти їх шукала. Це карта, яка тобі допоможе. На кожному пункті відсутній шматочок карти. Як знайдеш мій подарунок – бережи його. Це моє найбільше прохання.

Леся пішла в кімнату і довго плакала. Подруги розуміли, що дівчина має виплакатися, тому дали їй час. Через пів години Леся вийшла до гостей. Щоб підтримати дівчину, подруги запропонували негайно вирушати шукати подарунок від коханого.

Останній шматок карти дівчата знайшли під вечір. Там був і лист від її Андрія.

– Лесю, дівчинко моя, я був впевнений, що ти впораєшся. Поглянь прямо перед собою. . Ти зараз стоїш обличчям до дитячого будинку, там живе тепер моя дочка – теж Леся. Її матері не стало, коли вона народилася. А якщо ти читаєш цей лист, то мене вже теж немає. Я сильно захворів. Лесю, забери мою дочку до себе. А мене пробач, я за все розплатився сповна.

Леся і справді побачила перед собою дитячий будинок. В цю мить вона чітко усвідомила, що  її життя більше не буде таким, як було. Тепер у неї є дочка і вона її чекає.

Подруги щиро раділи за Лесю і пообіцяли їй допомогти. Разом вони точно знайдуть вихід. Тепер Леся буде не сама.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.