Надія не могла зрозуміти, чому коли син одружився, геть забув про матір. Тещі постійно все допомагає, продукти купує, на дачу відвозить, а про неї геть забув.

Якось почала з ним розмову, може невістка за щось на неї образилася. Тоді син не втримався і все розповів. Того дня Надія зрозуміла, що бабуся говорила їй правду, шкода, що вона її не послухала

– Чесно тобі скажу, подруго, ось дивлюся я на жінок, у яких дорослі донечки, і заздрю їм ​​білою заздрістю! – ділиться наболілим Надія Володимиріна зі своєю подругою. – Доньки їм і телефонують регулярно, і в гості запрошують постійно, і онуків привозять мало не щовихідних!

Он моя сусідка дві донечки має, так їй взагалі немає часу нудьгувати. Вона в їх сім’ях і їх маленьких турботах з головою занурена, то в однієї щось робить, чи гостює, то в іншої дочки!

З онуками постфйно гуляє, на дачу до себе їх бере. Зяті приїжджають до батьків дружин, допомагають постійно їм у всьому, підтримують. Меблі пересунути, продукти привезти, на городі постійно пораються разом з нею – ні в чому проблеми немає!

– Надю, а що в тебе не так?

– Та у мене один син! Пам’ятаю, ще моя бабуся колись говорила – мовляв, бідна ти, Надіє, хлопця лише народила! Доньку треба було тобі! Син, говорила, до вінця, а дочка – до кінця! Якщо маєш сина, то ти ніколи не будеш мати справжньої родини. Я тоді сміялася тільки над її словами.

Говорила бабусі, що різні є і сини, і дочки, що все від виховання залежить, тобто від батьків та їх ставлення до дітей. Якщо в дитини душу вкладати, то і віддача буде гарна, дитину перш за все потрібно любити усім серцем. А тепер ось на своєму досвіді переконалася: правду бабуся моя тоді говорила, чисту правду! Сини – чужі діти! Як їх не виховуй, як не вкладай у них свою душу – все лише “до вінця”!

– Хочу тобі сказати, Надю, що даремно ти так говориш. Ти маєш гарного сина. Успішний, самостійний, порядний чоловік, я не раз його бачила і спілкувалася з ним! Гарно вихована та добра людина.

– Та що ти таке говориш? Ти ж зовсім нічого не знаєш. Син одружився нещодавно, я щаслива дуже була за них. Обрав гарну та розумну дівчину. Скромна, має хороших батьків. Думала, що дуже пощастило моєму синові,  та й мені теж.  І що ти собі думаєш? Ця гарненька, молоденька та вихована за вже два роки нас посварила з сином вкрай. Син тепер повністю в її родині, вони стали для нього справжньою сім’єю!

Тещі потрібно завжди допомогти, як не одне у неї, так інше. Син ще й ображається, що не допомагаю їм з молодою дружиною. У мене квартира є, маленька, однокімнатна, я її купила колись ще з чоловіком, думали, як не вистачатиме нам пенсії, то буде підмогою з фінансами, я її зараз і здаю в оренду, то хоч чогось смачненького з’їсти можу, бо вся пенсія лише на комунальні і ліки йде.

А син, виявляється, раніше думав, що я їх з дружиною туди пущу жити, поки не назбирають гроші і собі житло своє не куплять, але на що жити тоді буду я. Їм і так та квартира після мене залишиться.

– І що, так відразу і образився?

– Наче й ні. Але думаю, що образилася невістка і її батьки. Якось з сином розмовляла і він мені проговорився про це. Я в шоці! Кажу – а що ж тобі тесть з тещею не допомагають, якщо вже на те пішло? А він, уявляєш, каже – їм нічим допомогти, але вони, якби могли, все віддали! Ось так.

У родині невістки всі цілком ідеальні, і тільки я – чужа стара жінка, як відрізана скиба. Добре, хоч розуму вистачило в квартиру їх не пустити, а то б сиділа зараз і без куска хліба.

Хоча дуже хотіла з початку, щоб діти там жили. А зараз думаю – Бог відвів. І без квартири б залишилася, тому що це тільки пустити легко, а ось вигнати завжди проблема. А найголовніше – така ідеальна, як синова теща, все одно б не стала. Куди вже мені!

А у невістки своє на розумі.

– Ось я постійно зараз думаю, ну чому свекрухи зараз такі пішли? – жаліється подругам Оксана, невістка Надії Володимирівни. – Он хоч мою візьміть до прикладу.

Вічно чимось вона у нас незадоволена! Вічно їй все не те і не так. Синові телефонує постійно все з якимись проханнями – приїдь, допоможи, налагодь, відвези!

Ну вона сама ще зовсім не стара ще жінка! Прекрасно можна і таксі викликати, і слюсаря якогось знайти, чи сантехніка, за невеличку плату вони все їй, як належно зроблять.

Треба ж розуміти, що син працює, плюс у нього сім’я вже нова є. Дружина дитятко чекає! Чому потрібно неодмінно зробити так, щоб син все кинув і поїхав до мами на інший кінець міста тільки тому, що їй щось потрібно?

– Таню, ну якщо дійсно допомогти потрібно, то що тут такого, вона ж його мати, – непогоджуються подруги.

– І що. Он сусідку б свою попросила, у неї постійно діти і внуки, мало не щодня бувають, допомогли б. Моя мама ж якось дає раду? Нікого ніколи не смикає! Спокійно чекає нас, коли ми приїдемо на вихідні з чоловіком і допоможемо. Чому свекруха так не може сама теж впоратися.

Подруги мовчали, більше про Таніну свекруху не було сказано ні слова. Хто мав синів, просто задумалися, а можливо їх така доля чекає.