Я була щасливою дружиною три роки. Мій чоловік добре заробляв, у нас була своя квартира, то ж ми вирішили відразу народити дитину. Через рік після одруження у нас з’явилася донечка.

Я перетворилася на люблячу матусю і турботливу дружину. Чоловік багато працював, тому я була змушена практично сама виховувати нашу доньку і виконувати всю домашню роботу.

Якось чоловік вранці, як завжди, пішов на роботу. Я приготувала вечерю, це була річниця нашого одруження. Та того вечора чоловік додому так і не прийшов. Десь близько дванадцятої ночі зателефонував і сказав, щоб сьогодні я його не чекала і що він зранку все пояснить.

Та зранку він ошелешив мене новим телефонним дзвінком – сказав, що йде від мене, бо полюбив іншу, а речі забере пізніше.

Весь день я проплакала, думала, може це якийсь злий жарт. Але, він пішов і я залишилася з з маленькою донькою на руках. Мені було дуже погано, я втрачала сенс життя, і раптом донечка підійшла до мене і обійняла мене. В той момент я вирішила, що маю бути сильною заради неї.

Моя мама, треба віддати їй належне, підтримувала мене, як могла – приїжджала до мене, а на вихідні забирала нас з донькою до себе в село. Після таких поїздок, мені ставало набагато легше.

Весь цей час батьки підтримували мене і морально, і матеріально, бо чоловік не залишив мені ніяких засобів для існування.

Через деякий час колишній чоловік попросив дозволу бачитися з донькою. Коли він до нас приходив не на довго, моє серце  розривалося від болю. Та час лікує, і згодом я зловила себе на думці, що почала пробачати свого чоловіка, принаймі, я вже його не ненавиділа, він навіть почав підкидати нам невеликі суми грошей.

Так тривало більше двох років. Я вже майже звиклася з таким життям.

Якось вранці чоловік зателефонував мені, у нього був дуже стривожений голос. Він плакав і просив пробачення. Виявляється, його молода дружина втекла від нього і він хоче зі мною поговорити.

Я зателефонувала мамі, і спитала у неї поради, що мені робити. Мама тоді сказала, що безгрішних людей не буває, і що варто, принаймі, вислухати чоловіка. І я пішла до нього.

Ми проговорили дуже довго. Я бачила, як сумує наша донька за батьком, тому після зустрічі я дозволила йому повернутися додому.

Спочатку ми жили, як чужі люди. Але чоловік усіма силами намагався усе виправити. І через деякий час ми знову зійшлися по-справжньому.

Зараз ми чекаємо появи ще одного малюка. Після повернення чоловіка в сім’ю у нас все змінилося, я навіть не могла б припустити, що таке можливе.

Я дала своєму чоловікові другий шанс, і, поки-що, про це зовсім не шкодую.