Якось мій чоловік пішов у магазин зі своєю сестрою. Юля попросила, щоб він купив їй другу шубу. Анатолій відмовився. – Чому у твоєї дружини є три шикарні норкові шуби, а у мене, яка подарувала тобі спадкоємця, тільки одна? – кричала Юля, не дивлячись, що я стою поруч. А ввечері чоловікові зателефонувала свекруха

Мені і моєму чоловікові Анатолію 40 років. Ми маємо гарну роботу, працюємо вдвох. Нашп маленька сім’я добре забезпечена: ” машини, велика квартира, двоповерховий будинок за містом, щороку 2 рази ми їздимо відпочивати за кордон. У нас є все, крім власної дитинки, яку ми обоє дуже хочемо вже багато років. Але, на жаль, поки не виходить.

Я просила чоловіка взяти дитя з дитячого будинку, він відразу відмовився, а потім все-таки вже погодився, але в цей час його рідна сестра народила малюка. Батько дитини відмовився від них обох, і Анатолій сказав, що буде правильно коли ми допомагатимемо його сестрі з дитям, адже вона одинока мама. І я погодилася.

Але якось непомітно для нас, з часом, ця допомога перетворилася на наш обов’язок, а мій чоловік дивним чином перетворився від дядька до “тата”.

Юлі, сестрі чоловіка, – 29 років. У 20 вона вийшла заміж. Її шлюб тривав всього пів року. І, повернувшись додому після невдалого заміжжя, Юля більше не хотіла ні з ким зустрічатися. Вона працювала касиром в великому магазині і жила зі своєю мамою.

Дитину вирішила мати лише для себе, адже про те, щоб довіряти чоловікам, більше у неї і мови не могло бути. Де батько дитини – невідомо. Та й навіщо Юлі батько для сина, якщо у неї є добрий та турботливий, а ще краще – забезпечений старший брат, який, цілком може стати ідеальним “татом” своєму племіннику.

А “тато”, як виявилося, в Юлиному розумінні, це приблизно так:

Забезпечити дитину житлом. Ні-ні, це не сестрі, самій Юлі квартира ні до чого. Все лише для дитини. Але квартира має бути оформлена лише на Юлю – бо хто там знає, можливо Сергійко в 18 років призведе до хати незрозуміло кого і турботливу матусю на вулицю виставить, з подачі новоспеченої невістки.

Але мій чоловік, звичайно, з купівлею квартири не поспішав. Для нас це було дуже проблематично, ми не можемо собі дозволити купити чужій людині житло, нехай, навіть, і близькій родичці. Адже, якщо у нас не буде власних дітей, ми маємо дбати в першу чергу і про свою старість. Анатолій обіцяв допомогти сестрі з житлом, обіцяв, але не поспішав. Зараз Юля живе на орендованій квартирі, за яку, на сьогоднішній день платить мій чоловік.

Подарунки вони теж люблять. Багато подарунків. Бажано – кожні вихідні щось дитині приносити, він же маленький і йому потрібно розвиватися. А Юля, як згодом виявилося, постаралася: як тільки вона дізналася що чекає дитину, сестра відразу побігла міняти прізвище на дівоче. Щоб при кожній слушній нагоді тикати моєму чоловікові:

– Анатолій, хочу тобі нагадати, що Сергійко – єдиний продовжувач нашого роду, твого прізвища! І це я тебе ощасливила, на відміну від твоєї дружини.

Анатолій, з якогось дива, мав бути постійно на зв’язку. Завжди, в будь-який час дня і ночі. А то раптом Сергійкові щось буде потрібно, а «тато» – не бере телефон. Якось мій чоловік не відповів на дзвінок сестри, коли вона телефонувала посеред ночі, вона потім тиждень йому виказувала своє невдоволення. А треба їй було всього, щоб «тато» привіз кефір, який вона забула купити ​​синові на ніч. Але потрібно мати совість, щоб телефонувати посеред ночі чужій сім’ї за такі дрібниці.

Наш будинок – будинок Юлі та Сергійка. Вона постійно вимагає, щоб Анатолій брав їх обох на вихідні і віз у наш заміський будинок, адже там сонечко і чисте повітря, що так корисні малій дитині. Я – безкоштовна нянька, коли Юлі потрібно відпочити материнства, і розвіятися по магазинах, в присутності «тата» дитини, і за його кошт, адже вона не працює. Коли мій чоловік відмовився купувати сестрі другу шубу, то вона знову розридалася і заявила:

– Я цілими днями дбаю про нашу дитину! А ти мені – ні говориш? Чому у твоєї бездітної (на це слово Юля завжди ставила особливий наголос) дружини три шикарні норкові шуби, а у мене, яка подарувала тобі спадкоємця, тільки одна?

Анатолій, за два роки вперше серйозно розсердився на свою сестру.

– Ти подарувала мені спадкоємця? Юлю, а тобі не здається, що ти знахабніла вже зовсім? Знаєш, я чесно намагався тобі допомагати. Але ти з кожнем днем наглієш прямо на очах, як ми з дружиною для вас не стараємося, ти постійно незадоволена. А тепер іди геть з нашого будинку!

Анатолій просто втомився від нав’язування йому племінника як спадкоємця. І це вічне “ти маєш , ти зобов’язаний” завжди його дратувало, але він стримувався. А Юля, останнім часом, почала вимагати більшого. Я особисто чула, як Юля запевняла родичів, що її брат скоро виставить мене на вулицю, а вони з сином будуть жити “на всьому готовому”.

А може, мій чоловік просто награвся в “тата”? Хто знає? Але хотіти власну дитину, чоловік перестав.

Сестру він почав уникати, перестав відповідати на її дзвінки. Моя свекруха, вона на пенсії, зателефонувала своєму синові з претензіями:

– Анатолію, що ти собі думаєш? Скоро осінь, чому ти ще не купив Сергійкові комбінезон? Ще треба чобітки, черевички, і ще цілий список необхідних дитині речей. І довго ще твоя бідна сестра буде на орендованій квартирі жити жити? Вирішуй проблему.

Днями Юля прийшла до мене на роботу і влаштувала справжній скандал. Вона тикала в мою сторону Сергійком, якого тримала на руках, і кричала, що я повинна залишити їх родину в спокої, що це я налаштувала свого чоловіка проти них. Мені було дуже соромно і неприємно.

– Залиш нас, у нас дитина. А ти? Що ти можеш йому дати? Чому ти забороняєш йому з нами спілкуватися? Він геть перестав через тебе нам допомагати, – кричала Юля.

Я їй нічого не відповіла, зібралася мовчки і пішла додому.

Після цього скандалу, Анатолій вирішив: в допомозі сестрі відмовити зовсім. Відтепер буде так: її дитина – її відповідальність та проблеми, нехай мама допомагає. Тим більше, раз вона вирішила мати дитину “для себе”, вона ж повинна була подумати на які засоби вона буде ростити цієї дитини?

Але, що найдивніше, численні родичі чоловіка щиро шкодують Юлю, а ставлення до Анатолія у них стало як до недолугого батька, який кинув свою дитину напризволяще.

Я більше не хотіла втручатися у проблеми їхньої родини, адже після численної допомоги всеодно ми виявилися поганими, краще б взагалі не допомагали б, тоді й образ не було б. Родичам потрібно допомагати. Але і ті, хто потребує допомоги, нахабніти не повинні.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!