45-ти річна старша сестра Віри поїхала жити у Львів зі своїм чоловікам. Постійно телефонує і скаржиться мамі на життя. Мама раз на рік пакує важкі величезні сумки і тягне до сестри, на поїзді, а серед року то грошенят підкине старшій доньці, яка “бідна голодна сидить”, то посилку збере. Вірі, яка одна виховує двох дітей, не допомагає зовсім. – Ти з дітьми тут біля мене, поряд, на моїх очах, якщо щось потрібно буде, то колись дам, – постіно говорить. Через деякий час чоловік Олі влаштувався добре: сестра купила двокімнатну квартиру, потім будинок побудувала. Але ставлення матері не змінювалося. Та якось Оля приїхала в гості

Я ніколи не могла зрозуміти людей, які мають двох дітей, але когось з них люблять по-особливому, а до когось наче холод один відчувають і якусь ненависть.

– Моя мама завжди сестру виділяла, “ой, Олі важко, ой, Олі навіть немає за що продукти купити”. Ой, їй допомогти треба! Гроші відкладала, щоб їй переслати. А та й рада, вміла плакати перед мамою постійно: то сама не має що їсти, то дитина хворіє, то чоловік без роботи залишився, нема чим заплатити за комуналку. А те, що мене чоловік залишив, і я одна з двома дітьми залишилася, то її ні разу не хвилювало, хоча б поцікавилася, як її дитина сама усьому раду дає.

Віра скаржиться про свої непрості стосунки в сім’ї. Вірі 40 років, її сестрі 45. Мама все життя шкодувала старшу доньку. Віра ж опустить голову , і робить вигляд що нічого не чує, хоча самій ой як не легко живеться. А Оля поїхала жити у Львів, вийшла заміж, та й скаржилася звідти матері постійно.

Мама раз на рік пакує важкі величезні сумки і тягне до сестри, на поїзді, а серед року то грошенят підкине старшій доньці, яка “бідна голодна сидить”, то посилку збере.

На Віру і уваги й зовсім не зверталося:

– Ти з дітьми тут біля мене, поряд, на моїх очах, якщо щось потрібно буде, чи щось станеться – допоможемо, а Оля далеко, зовсім там одна, чоловік без роботи, їй потрібніша моя допомога саме зараз.

Весь цей час Віра жила в старому будинку, який від бабусі залишився, справлялася, як могла. Одна дітей і виростила, не зважаючи на те, що бабуся жила зовсім поряд. Після того, як розлучилася з особистим життям не виходило останнім часом: тільки з чоловіком познайомитися, мама тут, як тут: цей якийсь зовсім не привітний, цей мало заробляє, у того аліменти і дружина колишня йому щодня телефонує. І з кавалерами віталася крізь зуби, і Віру постійно намовляла, щоб про дітей думала в першу чергу. Так дочка і розлучалася з усіма чоловіками, навть, якщо вони й не погані були і вона до них мала симпатію.

Через деякий час чоловік Олі влаштувався добре: сестра купила двокімнатну квартиру, згодом трикімнатну, потім будинок побудувала. Але ставлення матері не змінювалося.

– Наша Оля, бідна, з дитиною по пів року одна, поки чоловік по заробітках їздить.

А те, що Оля працювати навіть не намагалася піти, то, що Віра вже стільки років живеодна, так з двома дочками, значення для мами не мало, таке враження, що для неї Віра чужа людина.

Дочки Віри виросли, поїхали вчитися. Тут вона і сама зважилася: поїхала на заробітки, на роботу влаштувалася, жила на орендованій квартирі, взяла квартиру в кредит. Мама такий ривок дочки схвалила, немає чого сидіти, повертайся давай. І знову додала: “Оля сина теж одна тягне, вчить на платному, твої хоч на бюджеті.”

Таке враження,  що вона не бачить, що Олі привезе чоловік грошей – ось і тягне.

За цей час і квартиру Оля синові купила, і машину поміняла, і будинок Віра, нарешті добудували.

Якось найняла Віра машину, зібралася речі перевозити, упаковує, дивиться, то того немає, то іншого. Запитала у мами, куди та ваза поділася, а де книжка та дорога, яку Вірі подарували ще в студентські роки?

Мама довго вдавала, що ні про що не знає і нічого не розуміє, а потім і зізналася.

– Оля до нас приїжджала, ми сюди приходили, їй дещо сильно дуже сподобалося, ну я і віддала, у тебе ж все одно свого кута не було. А вона так хотіла забрати, так хотіла. Що у неї в житті є щось толкове, а тут я і подумала, чому не можна доньці радість зробити! Та й що, тобі шкода для сестри рідної?

Віра заплакала. Так шкода. Не речей шкода, а себе шкода, що найрідніші люди її не люблять. Невже не можна було зателефонувати, перш ніж брати не свої речі. Вони заздалегідь знали, що Віра добра та проста людина, вона нічого їм не скаже.

Ось і скаржиться подружкам Віра, може їй треба було теж плакатися мамі, та скаржитися на життя, а не жити життям сильної жінки? Може тепер, коли вона від мами теж далеко живе, ставлення до неї зміниться?

Віра боїться, що цього ніколи не станеться, адже мама віддала серце старшій доньці?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!