Коли моїх батьків не стало, мене до себе забрала рідна тітка, татова сестра. Автомобіль мого тата ще відразу кудись подівся, на дачу ми теж перестали їздити, навіть мамині сукні та татові костюми кудись поділися, зате тітка і її дочка почали красиво одягатися і ходити істи в кафе, але без мене, мені не можна було кудись ходити з ними. А потім тітка відвела мене у дитячий будинок. Через багато років, до мене прийшла її донька

Так склалося в моєму житті, що моїх батьків не стало, коли мені було всього п’ять років, і мене до себе забрала тітка, рідна сестра мого тата.

Коли мама з татом ще були, ми разом жили прекрасно. Тато з мамою заробляли дуже не погано і ми жили у величезній квартирі, у тата була велика машина, а за містом у нас була гарна дача. Батьки були спокійними добрими людьми, люблячими і турботливими.

Але мами з татом не стало, і я опинилася у тітки, вона оформила опікунство. У тітки є дочка Світлана, моя двоюрідна сестричка, дуже шкідлива дитина, вона постійно забирала у мене іграшки, могла псувати мої речі, хоча була молодшою за мене.

Спочатку моя тітка Ірина, була дуже доброю до мене, але такою вона була тільки на людях, а насправді, вона була дуже жадібна і обачлива жінка, така ніколи свого не упустить, за жодних обставин. Завжди має бути так, як вона того хоче.

Жили ми у нас, в квартирі моїх батьків. За весь час, поки ми жили разом, моя тітка жодного разу не обійняла мене, я не чула від неї жодного доброго слова.

При тітці, я жила дійсно як Попелюшка з казки. В п’ять років я мила підлогу, не гірше професійної домогосподарки, мультики дивитися мені було строго заборонено, а солодощі, були тільки для її доньки Світлани.

Автомобіль мого тата ще відразу кудись подівся, на дачу ми теж перестали їздити, навіть мамині сукні та татові костюми, кудись поділися, зате тітка і її дочка, почали красиво одягатися і ходити в різні кафе, але без мене, мені не можна було кудись ходити з ними. У мене було таке враження, що вони соромилися мене, адже ніколи не купували мені новий одяг, я носила одяг її доньки, вже гарно поношений, який майже завжди був на мене короткий і тісний.

Тоді я не розуміла, всі речі моїх батьків, включаючи навіть мамин посуд, були просто продані, а виручені гроші, нібито, йшли на моє виховання, про те, що мною навіть ніхто не займався, я писати не буду. Бували навіть такі дні, що зі мною навіть ніхто не говорив, наче мене немає.

Одного разу, ми усі переїхали в квартиру моєї тітки. Квартира була невеликою, однокімнатною десь на околиці міста, а через пів року, вона мене відправили в дитячий будинок. Лише згодом я дізналася, що квартиру моїх батьків тітка теж продала.

У дитячому будинку мені доводилося важко, я все ніяк не могла там звикнути. Старші діти могли легко в мене щось забрати, навіть їжу, але потім все стало налагоджуватися, у мене навіть з’явилися друзі і стало веселіше.

Там я отримала непогану освіту. Після того, як я випустилася з дитячого будинку, мені виділили невелику, але дуже зручну квартирку.

Я влаштувалася в супермаркет, правда поки прибиральницею, але обіцяли підвищити. В один з робочих днів, в магазин повинен був приїхати господар цього супермаркета. В той день всі метушилися, все складали, мили, терли, підмітали, і я в тому числі.

Приїхав господар, Віктор Петрович. Коли побачив мене, він довго і пильно дивився на мене, а в кінці того робочого дня, мене викликали в кабінет керуючого супермаркетом.

Коли я зайшла, в кабінеті був лише Віктор Петрович. Він запропонував мені сісти біля столу і ввічливо запитав моє ім’я і хто мої батьки.

Я розповіла йому все про себе, і як не стало моїх батьків, та як я жила в тітки, і як вона виховувала мене, і як я виховувалася в дитячому будинку.

Віктор Петрович посміхнувся і сказав, що, знає мене дуже давно, ще з самого мого народження, виявляється, він був другом моїх батьків, і коли сталося нещастя з моїми батьками, вони з дружиною були закордоном і він про все дізнався надто пізно.

Коли чоловік з дружиною повернулися додому, відкрили мережу магазинів. Зараз у нашому містечку будується ще один великий торговий центр і коли його незабаром добудують, потрібен буде керуючий і цю посаду він запропонував саме мені, але потрібно мати відповідну освіту. Я не мала такої освіти, і боялася зайняти таку відповідальну посаду. Але Віктор Петрович сказав, що допоможе з навчанням, але я маю вступити на навчання і отримати відповідну освіту.

Відпочатку мені було важко одночасно вчитися і працювати, але я впоралася, і після вдалого закінчення, мене чекала прекрасна і високооплачувана робота, а найголовніше, вона мені дуже подобалася і я вперше відчула себе людиною, яка комусь цікава, з якою рахуються.

Після кількох років наполегливої ​​праці, я купила гарну, двокімнатну квартиру, правда продала свою маленьку, затишну квартирку.

Одного разу, на порозі моєї нової квартири, з’явилася, моя двоюрідна сестр, донька тітки, яка мене виховувала, Світлана. Звідки вони з матір’ю дізналися, де я проживаю і працюю, для мене це, до сих пір якась невідана таємниця.

Світлана, як тільки ступила на поріг, прямо заявила, що я зобов’язана влаштувати її на хорошу роботу і пустити її жити в свою квартиру, поки та не знайде собі гідне житло. Так як у Світлани, не було жодної освіти, я запропонувала їй попрацювати, для початку, прибиральницею, а там видно буде, як вона себе покаже. Але сестра категорично була проти працювати прибиральницею, і зателефонувала моїй тітці, вона як і раніше, скаржилася своїй матусі.

Тітка сказала, що я все життя буду їй зобов’язана, за моє хороше виховання і якби не вона, то ще не відомо, що з мене вийшло б, і якщо я не влаштую її єдину доньку на хорошу роботу і не пущу Світлану жити до себе, то вона взагалі забере у мене квартиру .

Від такого нахабства я серйозно розізлилася і нагадала їй про моє “прекрасне виховання”, про те, як вона продала весь мій спадок і спихнула мене в дитячий будинок на зовсім чужих мені людей, і як мені спочатку там важко було, а з приводу моєї квартири, то я вже давно не маленька дівчинка і зможу постояти за себе і кинула трубку.

Від злості я не знаходила місця і я вигнала Світлану зі своєї квартири, а коли вона йшла я їй у спину прокричала, щоб ні вона, ні її мати, більше не сміли, з’являтися в моєму житті ніколи. Тепер я ніколи не пущу їх в своє життя, щоб вони знову мені його псували.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!