Вийшло так, що після одруження, ми з чоловіком переїхали жити в інше місто. Чоловікові запропонували гарну роботу, тому ми не роздумуючи, подалися туди. Ми дуже швидко облаштувалися на новому місці і почали жити новим життям.

Все змінилося, коли у нас народилася донька. Спочатку я не відчула труднощів, бо у чоловіка була відпустка. Він перший час мені дуже допоміг. Потім до нас приїжджала моя мама, але вона могла залишитися у нас ненадовго, оскільки ще працювала на роботі.

Справжнє випробовування для мене почалося, коли у доньки почали різатися зуби. І вдень і вночі вона вередувала, була дуже неспокійною, весь  час плакала.

І  тут, якось, чоловік мене “потішив”, що до нас на кілька днів їде свекруха. Я була приголомшена цією новиною, оскільки добре знала, що свекруха не любить мене, з самого початку нашого знайомства відносини у нас не склалися.

Я весь день морально готувалася до приїзду свекрухи, але та дуже сильно мене здивувала. Привезла навіть для мене подарунок, хоча досі вона мене не переварювала.

Ті кілька днів, що свекруха була у нас, вона відносилася до мене, як до доньки. Я не могла зрозуміти – вона і справді так змінилася, чи це якийсь черговий її підступ.

Тому я постійно була напруженою, сусідство, хоч і мирне, але з свекрухою, дещо мене сковувало. Я боялася щось зробити, що їй могло б не сподобатися, відчувала себе як в гостях. Я намагалася менше потрапляти на очі і постійно займатися якимись справами.

Я з нетерпінням чекала дня, коли свекруха від нас поїде, та чоловік потішив мене новиною, що вона залишається ще на 3 тижні. Я засмутилася, бо жити ще майже місяць з сторонньою мені  людиною якось не дуже хотілося.

Хоч, треба визнати, що свекруха не сиділа склавши руки. Вона варила їжу, прала, прибирала, допомагала мені з дитиною.

Хоч я і намагалася не показувати своє невдоволення, та свекруха, все одно, відчула недобре і вирішила поговорити. Свекруха просила в мене пробачення за те, що так погано мене прийняла.

А потім розповіла мені, що зараз у неї є серйозні проблеми із здоров’ям, і що вона не знає, скільки їй ще Бог відміряв на цьому світі. Тому цей час вона хоче провести з найріднішими їй людьми.

Свекруха прожила у нас тоді ще чотири місяці. Ми з нею дуже зблизилися, вона багато розповідала про себе, вчила мене куховарити, ділячись своїми найкращими рецептами. Коли вона їхала додому, я плакала. Чому люди так пізно розуміють, що щастя в простих речах.

Свекрухи не стало через два роки. Зараз коли її вже немає, ми часто готуємо страви за її рецептами і з теплотою згадуємо її. Виявляється, можна жити і без сварок і конфліктів, варто лише цього захотіти.