Якось в нас на порозі з’явилася свекруха. Того вечора вона була дуже доброю. Сказала, що їй шкода, що ми орендуємо квартиру. Вона має велику ділянку землі, і віддасть її нам, щоб ми побудували будинок.

Ми дуже зраділи. Всі гроші чоловік віддавав своїй мамі, цілими днями клав цеглу. Якби ж я тоді знала, чим обернеться нам це будівництво

Коли я чекала дитину, моя свекруха заявилася до нас з ідеєю: треба побудувати невеличкий будинок, щоб дитині було де дихати свіжим повітрям.

Сказала, що у неї є земельна ділянка у дуже гарному, мальовничому місці. Будівництво триває досі, син уже третій рік ходить в садок, тата нашого ми не бачимо: весь свій вільний час він проводить на будівництві.

“Маленький будиночок” чомусь перетворився на справжні хороми. А якщо врахувати, що будинок будується за наші з чоловіком гроші, то я вважаю що свекруха, м’яко кажучи, зовсім знахабніла. Вона взагалі нічого не вкладає у будівництво, ні копійки.

– Це ж вам будинок потрібний, вам немає де жити, а не мені. Ви і платіть. Чи я маю вам будинок будувати за власні кошти? – посміхається мати чоловіка мені в обличчя.

Ми відразу з чоловіком  й не подумали, що власник землі – свекруха, власник будинку, що будується – свекруха. А де там наше з чоловіком.

Свою зарплату я не даю на будівництво принципово. Ми живемо на орендованій квартирі, не можемо взяти кредит через те, що вже впряглися будувати дім. Зате у свекрухи будуть хороми справжні.

Так вона ще постійно дорікати нам стала, і користується своїм становищем:

– Звозіть мене в магазин. Як не можете? Я вам будинок будую на своїй землі, а ви не можете? Не бачити вам цього будинку, як власних вух без дзеркала!

І чоловік, як зачарований, мчить до матусі і виконує все, що вона від нього хоче. А те, що ми цей будинок не побачимо – це я і без свекрухи знаю. Було вже таке.

Якось подруга свекрухи машину продавала хорошу і недорого.

– Купуйте! Ну і що, що у вас є машина! Дружина потім права отримає і буде їздити, а поки я нею покористуються.

Машина була куплена за наші гроші, права отримані, я до сих пір ходжу пішки, а свекруха їздить на машині, за яку ми з чоловіком платимо податки.

– Це  ж ваша машина! Чому це я за неї платити податки повинна? – заявляла нам якось мама чоловіка, коли ми звернулися до неї, щоб в цьому році вона податок заплатила.

І це ще не верх нахабства: вона частенько говоре, що ми маємо їй допомагати оплачувати бензин, але навіть мій чоловік зрозумів, що це ні в які ворота не влазить. І відмовив мамі.

На днях свекруха заявилася до нас додому. Витягла з сумки записник. І почала листати і говорити, що дорогі шпалери, ламінат і плитка.

– Ось, я вибрала для ремонту найкраще. А ви вже оплачуйте – будинок ж ваш!

Я незнаю, що на мене в цб хвилину найшло, але я кричала, як ненормальна, що непотрібно мені ні будинку, ні ремонту. Що я втомилася економити на всьому, щоб кожна копійка йшла на хату, ми думали, що вона нам допомагатиме, а вона все звалила на наші з чоловіком плечі.

Я серйозно поставила її перед фактом: або вона переписує будинок на свого сина, мого чоловіка, чоловіка, або не побачить більше ні копійки від нас.

– А ти знаєш, я так і знала, що ти – жадібна! Не буду я нічого і ні на кого переписувати. Щоб ти обібрала потім мого сина до нитки? – свекруха сміялася мені в обличчя.

– Значить мій чоловік більше не їздитиме до вас і ваш будинок бідьше не будуватиме, робіть самі, що знаєте. Я все сказала! – я показала свекрусі на двері.

Але я дуже здивувалася, чо мій чоловік виявився на боці своєї матері, і тихо мені процідив крізь зуби:

– Ти що, з глузду з’їхала? Вона б потім все переоформила на мене, а ти взяла і все в одну мить зіпсувала! Ніколи нічого не вирішуй за мене! Я скажу тобі, що я таки добудую цей будинок і ми всі разом з дитиною переїдемо туди жити!

Але я дуже добре знаю свою свекруху, ми туди ніколи не переїдемо. Як тільки будинок буде добудований – чоловіка туди ніхто й не пустить, а новосілля відзначатиме свекруха одна, без нас. Невже він цього не розуміє?

Чоловік побіг наздоганяти свою маму і просити за мене вибачення. Я у вікно чула, як він підлещувався, говорив, що я незнаю що кажу, що я геть з глузду з’їхала після декрету. Мені так неприємно було все те слухати. Додому того вечора він не повернувся.

Поки чоловік проводить весь свій час за будівництвом свекрушиного будинку і, як і раніше, віддає туди всі гроші, я вирішила сходити на побачення. А що? Особистого життя у нас немає, чоловіка я не бачу тижнями.

Колега по роботі давно намагається за мною доглядати. І, на відміну від мого чоловіка, у колеги мама живе за кордоном і допомагає своїм дітям, а в їх життя не втручається.