На днях мій чоловік прийшов додому якийсь замислений. Я відразу до нього, що сталося, бо ж знаю його не перший рік – ми вже тридцять років разом. У нас син дорослий є, правда живе окремо. Ми колись йому після випускного в інституті купили однокімнатну квартиру. Документи, правда, оформили на себе. Мало що, яка невістка нам попадеться.

І тут чоловік мене ошелешив: – А ти знаєш, що наш син цієї суботи одружується?

Я мало не впала. Так, я знала, що у нього є дівчина, Ангеліна, з якою  вони вже приблизно рік живуть разом, але про одруження і слова жодного не було. Буквально на минулих вихідних син з дівчиною заїжджали до мене в гості, не на довго, але нічого такого і близько не говорили.

Син добре знає, що його наречена, Ангеліна, мені зовсім не подобається. Вона «дівчина собі на умі»: на контакт не йде, в очі не дивиться, в гості приходити під різними приводами відмовляється, і розговорити мені її досі так і не вдалося: кожне слово потрібно тягнути кліщами. Не бажає вона з нами спілкуватися, а як з сином нашим жити збирається, коли нас не поважає?

Про весілля сина мій чоловік теж дізнався випадково. Після телефонної розмови з сином, чоловік поклав слухавку, а син ще раз, випадково, його набрав. Андрій з Ангеліною якраз жваво обговорювали деталі майбутнього торжества. Син просив Ангеліну передумати, ну як же весілля без батьків. Казав, що ми страшно образимося. На що дівчина спокійно відповіла, що ми якось це переживемо.

Її мама живе далеко, тому на торжество не приїде. Батька у дівчини давно немає. От вона і вирішила, що на весіллі нас теж не треба. Зроблять собі таку молодіжну вечірку. А то нічого, що я все життя мріяла, як одружуватиму єдиного сина. Я навіть якісь гроші збирала для цього – вже чимала сума наскладалася. А тут такий поворот.

Я слухала і не вірила – ну не може наш єдиний син так з нами поступити. Щоб все перевірити, я набрала знайому, яка працює в РАЦСі. Та підтвердила, що в цю суботу мій син розписується з Ангеліною, навіть сказала точний час.

Я весь вечір проплакала. Згадувала, як Андрій маленьким хворів, як я ночі недосипала, сиділа біля нього. Як потім ми з чоловіком влаштувалися на дві роботи, щоб купити йому квартиру. Ніколи ні в чому йому не перечила і не відмовляла. А він хоче найважливішу подію в його житті провести без нас.

Зранку, трохи заспокоївшись, я придумала, що буду робити далі.

В суботу ми з чоловіком зібралися, купили букет квітів і на зазначений час прибули до РАЦСу. Коли син нас побачив, йому стало не по собі, а Ангеліна і взагалі змінилася в лиці.

Ми чемно привітали молодят, подивилися синові в очі і вирішили йти. Син нас наздогнав і просив залишитися. Ми відмовилися. У ресторан вирішили не їхати, обійдемося без салатів, це нехай без нас …

В неділю зранку син був у нас вдома, без Ангеліни. Просив вибачення, казав, що все мало бути зовсім не так. Ми його вислухали, але не зрозуміли. Таке зрозуміти важко… Тепер не знаю, як далі спілкуватися з сином і з невісткою.