У нас з Настею, моєї невісткою, були досить рівні стосунки. Як тільки вона вийшла заміж за мого сина, ми з нею сіли і поговорили, як дві розумні жінки, обговоривши межі дозволеного. У підсумку – за 6 років її шлюбу з моїм сином, у нас з нею не було жодної сварки. Але і подругами нас назвати було не можна: гранична ввічливість, взаємоповага думки протилежної сторони і абсолютне невтручання в справи одна одної.

І все б нічого: гуляє, та й нехай гуляє – син сам її таку вибрав. Ось тільки у чоловіка, з яким обжимається невістка, родима пляма на обличчі. Така ж, як і у моєї внучки. Я вирішила прямо поговорити з Настею. Варіантів могло бути безліч: родима пляма – дурний збіг; а може син знав, що ростить чужу дитину, але мені не сказали з цілком зрозумілих причин; може вони взагалі усиновили дівчинку, а тут з’явився її біологічний батько і закохався в прийомну матір своєї дочки.

Намагаючись не думати про погане, я покликала Настю в гості. – Настя, я бачила тебе з чоловіком. Твоя дочка дуже на нього схожа. Мій син знає? – вирішила я не тягнути, а прямо запитати. Настя розплакалася. Благала нічого не говорити її чоловікові, каялася, що помилилася. Вона пообіцяла що піде від коханця і народить моєму синові його дитини.

Неприємно здивована відвертістю невістки, я пообіцяла мовчати. Як дивитися синові в очі – я не знала. Він любив дружину і дочку більше життя у мене язик не повернувся зруйнувати його ілюзію щастя. Через кілька місяців після вищеописаних подій, задоволений син зі своїм сімейством приїхав до мене в гості. Приводом для візиту послужила новина про поповнення в їхній родині.

– Четвертий місяць вже. Відчуваю – син буде. Так що готуйся, мамо, вдруге бабкою станеш! Я посміхалася, а в голові билася думка: четвертий місяць. Адже тоді у неї був коханець. Хто знає, чию дитину чекає Настя? Упіймавши хвилинку, коли син був зайнятий донькою, я тихенько запитала у Насті: – Чия це дитина? Вона відштовхнула мене і почала кричати: – Так як Ви смієте мене в подібному звинувачувати? Ви ще скажіть, що і дочку я нагуляла!

Син насторожено поцікавився, що трапилося.

– Свекроз головного мозку у твоїй матері стався! Каже, дітей я на стороні нагуляла! Підемо звідси, ні на хвилину більше тут не залишуся! Син докірливо подивився на мене: – Не чекав від тебе такого.

Більше вони до мене не приходили. Син скинув мені фотографію новонародженого внука, з такою же плямою, як у сестри. Коли народженому хлопчикові було півроку, син прийшов до мене з речами і повідомив, що Настя від нього пішла.

Настин коханець розлучився з дружиною, поманив її до себе пальчиком, Настя і побігла, забравши з собою дітей. Мені б радіти, що син від тягаря у вигляді чужих дітей, позбувся. Та тільки я ж і залишилася в усьому винною: підставила мене наостанок невістка, розповіла синові про те, що я в курсі її гулянок була.

У квартирі, в якій я живу, чверть належить синові – від мого чоловіка. Моя власна дитина отруює мені життя: з моменту розлучення він безпробудно п’є, постійно зубоскалить. Кожен день тягне в будинок дівок, що мають нахабство вранці називати мене мамою. Тут одна у нього затрималася на цілий тиждень, він вирішив нас познайомити: – Алісо, ця чудова жінка – моя мама. Якщо ти надумаєш наставити мені роги, вона з радістю тобі допоможе.

Я намагалася пояснити синові. що у всіх бідах з його колишньою дружиною, винен він сам: він сам з нею одружився, сам її вибрав, сам сліпо не помічав її зрад. Яке право я мала руйнувати сім’ю сина? Може, він і не проти її гулянок був, я то звідки знала? А може, й справді – син прав? Я повинна була відразу йому розповісти про коханця Насті? Але не факт, що він повірив би мені, а не своїй дружині.

Фото ілюстративне з вільних джерел