Віра зустріла його випадково: виходячи з магазину, буквально зіштовхнулася з нeзнайoмим високим статним чоловіком із зовнішністю американської кінозірки. Серденько дівчини, здавалося, вистрибне з гpyдей, коли він до неї заговорив. З’ясувалося, що красеня звуть Михайлом і приїхав він у їхнє селище продати успадковану від тітки хату.

Подруги заздрили Вірі білою заздрістю: ще до закінчення школи кавалера знайшла. Та ще й якого!

Столичний житель, бізнесмен. Після того, як уперше побачив Віру біля крамниці, Михайло запросив її на прогулянку. Вони довго розмовляли. Точніше, говорив він.

Про столичне життя, про відпочинок за кордоном: статки дозволяли побувати і в екзотичних Таїланді та В’єтнамі, і у старій добрій Європі. Віра слухала з відкритим ротом.

Їй усе було цікаво, адже за свої 17 літ вона тільки два рази й побувала за межами селища – їздили на екскурсію до Львова і Дубна. А що чоловік був старшим років на п’ятнадцять, то замакітрити голову молодесенькій дівчині не становило для нього труднощів.

Тож коли біля її будинку Михайло, тримаючи Віру за руку і пильно дивлячись у вічі, запитав: «Я завтра нічним поїздом від’їжджаю, зустрінемось удень?», вона не вагаючись погодилась. І навіть школу прогуляла. Дівчина вже тоді зрозуміла, що закохана по вуха.

Вирішила, що обов’язково подасть документи до столичного вишу, аби бути поближче до Михайла. Треба віддати йому належне, залuцятися він умів. Чого була варта поява на випускному вечорі з величезним букетом білих троянд!

Тоді ж Михайло пoзнайoмився з мамою, до слова, не набагато старшою від нього.

Після урочистої частини вони пішли до ресторану, де Михайло почав переконувати Аллу Петрівну у своїх благородних намірах щодо Віри.

– Я зроблю все, аби Віруня була щаслива. У мене є такі можливості, – запевняв чоловік. – Та й ви почуватимете себе спокійніше, коли доня у столиці буде не одна.

Алла Петрівна з одного боку й раділа, що Віра покохала і їй відповіли взаємністю, з іншого – було лячно: жінка ж розуміла, що Михайло значно старший, у нього за плечима ціле життя, про яке нічого ні вона, ні Віра не знають. А одне запитання особливо підступно вдapяло у скроні й усе ж злетіло з язика:

– Михайле, вам уже далеко за тридцять. Невже ніколи не були одружені, не мали дітей?

Чоловік, який до того сміявся, жартував, опустив очі.

– У мене є син і донька. Їм сім і п’ять років. А з дружиною я в процесі рoзлyчення. Там мене уже нічого не тримає, хіба що діти. Їм я повинен буду давати гроші. Але на наші стосунки з Вірою це не вплине, запевняю, – почав переконувати.

Алла Петрівна тільки головою хитнула: принців усе ж у цьому житті не буває. Потому вона намагалася вмовити Віру не зв’язуватися з Михайлом: старший одружений чоловік з дітьми – не те, що потрібно для щастя юній дівчині. Та донька і слухати не хотіла: люблю, і край.

Та життя з Михайлом видалося не таким райдужним. Ні, спочатку все було добре. Він оточив її увагою і турботою, звозив на дорогий курорт у Туреччині, накупив купу модного вбрання. Всі одногрупниці заздрили, коли щоранку підвозив її до інституту на шикарному авто. Якби не те, що Михайло ніяк не міг офіційно рoзлyчитися, їхнє життя можна було б назвати щасливим.

Так тривало два роки. А потім криза в країні зруйнувала Михайлів бізнес. Аби віддати кредити банкам, довелося продати і машину, і квартиру. Віра з чоловіком переїхали у орендовану хрущовку. Дівчина перевелася на заочне, щоб піти на роботу. Адже того, що тепер заробляв Михайло, не вистачало, аби винаймати житло у столиці. А він же ще на дітей гроші давав.

– Доню, що ти робиш? Він же тобі навіть не чоловік! Схаменися, живи своїм життям, – не раз наставляла мати, проте намарне.

Віра кохала і вірила, що чоловік зможе знову «піднятися». Через два роки фінансове становище дійсно почало налагоджуватися. Михайло «закрутив» новий бізнес. Змогли купити машину, в кредит узяли квартиру в дуже хорошому столичному районі.

Приблизно у цей час чоловік пoзнайoмив Віру зі своїми дітьми. У них склалися нормальні відносини, часто виїжджали на природу, ходили у кіно, парки. Якось навіть на морі разом відпочивали. На той момент Михайло вже був розлyчений, але пропозиції руки і серця Вірі не робив.

Одного разу, коли Віра була на роботі, пролунав дзвінок від Михайла: «Хочу запросити тебе сьогодні до ресторану». Його голос був настільки урочистий, що молода жінка відчула: щось буде. На столі – великий букет білих троянд, під звуки скрипки Михайло, ставши привселюдно на одне коліно, подарував Вірі обручку зі смарагдом – під колір її зелених очей.

Весілля зіграли не надто гучне, запросили лише найрідніших. Зате у весільну подорож поїхали в Домінікану. Оскільки вони вже довго жили разом, то особливо змінювати нічого не збиралися. Лише коли Віра заїкнулася про дітей, Михайло попросив зачекати трішки, мовляв, їй ще тільки 25, встигне наpoдити, а у нього якраз справи в бізнесі почали йти вгору, не зможе приділити їй і малюку багато часу.

Через три місяці після весілля сталося те, чого Віра не очікувала: Михайло привів на вихідні сина, і той заночував, чого раніше ніколи не було.

– Розумієш, серденько, хлопцеві чотирнадцять, мати постійно на нього кpичить, хай малий відпочине від цих cкандaлів, – пояснив.

– Ну нехай, як скажеш, – нічого поганого у тому, що пасинок поживе у них три дні, вона не бачила. Але після вихідних хлопець додому не повернувся, а Михайло перевіз усі його речі:

– Тепер гостьова кімната, у якій зупинялася твоя мама, буде його. Зрозумій, у Діми важливий період у житті, йому треба нормально закінчити школу із хорошими оцінками. А моя колишня більше дбає за себе, як за дитину. Він з нею зовсім пропаде.

Віра не була згідна, щоб Михайлів син жив з ними, але промовчала. Коли пов’язувала своє життя з ним, знала ж, що той має дітей.

Відколи Діма почав жити у них, молодій жінці стало нестерпно бувати вдома. Спокою тут уже не було: то музику хлопець голосно ввімкне, то друзів запросить. Вона ж перетворилася на кухарку і посудомийку.

Не минуло і півроку, як колишня дружина взяла за звичку відправляти до них «на гостину» і доньку. То кран у неї прорве, то з кoхaнцeм на вихідні з міста виїжджає. Віра почала боятися, що незабаром і чоловікова дочка до них переїде жити. Вона втомилась. Одного разу наважилася про це поговорити із чоловіком:

– Михайле, я розумію, що це твої діти. Але у них є матір. Я хочу наpoдити і виховувати власних дітей!

– Вірунь, а ти спитала, чи готовий я знову возитися з пелюшками? Мені би цих двох на ноги поставити.

І тут сльози буквально хлинули з очей: вона вибігла зі спальні й зачинилась у ванній кімнаті. Дивлячись у дзеркало на красиву, в самому розквіті жінку, Віра вперше за десять років подумала, чи варто їм з Михайлом і далі бути сім’єю. Як виявилося, від життя вони хочуть зовсім різного.

За матеріалами – Вісник.К, автор – Марта ДИМИДІВСЬКА.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!