Святослава вже кілька днів не спала і дуже хвилювалася з нагоди зустрічі, що мала відбутися в суботу. Місяць тому її єдиний син, Дмитро, повідомив, що буде одружуватися.

Про те, що у сина є кохана дівчина, вона знала вже давно. Молоді люди зустрічалися вже більше року. Галинка відразу полюбилася жінці – мила і привітна дівчина, яка, правда, мала один недолік: кульгала на ліву ногу.

Дмитро познайомився з Галиною в університеті, де вони разом вчилися. Дівчина відразу сподобалася йому, її щирий погляд затьмарював усі її недоліки, Дмитро не помічав її кульгавості. Це вже пізніше він дізнався, що дівчина – єдина донька у дуже заможного батька. Живуть вони у шикарному будинку за містом вдвох. Матері Галинка не пам’ятає, її не стало в той день, коли дівчинка з’явилася на світ.

Через свою вроджену ваду, Галина росла дещо замкненою в собі. Але, коли зустріла рідну душу, яку побачила в Дмитрові, ніби ожила, розцвіла. Світ заграв для неї новими барвами.

Незважаючи на те, що дівчина зростала в повному достатку, вона покохала Дмитра, який жив з мамою в маленькій однокімнатній квартирі, що дісталася їм від материних батьків. Мати сама виховувала Дмитра. Коли хлопцю виповнилося три роки, батько поїхав на заробітки, і там і залишився. Невдовзі після цього у нього з’явилася інша сім’я.

Мати ж з усіх сил намагалася дати сину все найкраще, але що вона могла дати, працюючи вчителькою в школі.

І якщо Галину зовсім не бентежила різниця у матеріальному становищі їхній сімей, то Святославу цей факт дуже непокоїв. Адже з саме цієї причини, у неї не склалося життя. Колись, навчаючись в інституті, Святослава закохалася в однокурсника Мирослава. Щось неземне і притягуюче було в цьому хлопцеві. Він також відповідав дівчині взаємністю. Вони разом мріяли, як після закінчення інституту, одружаться і будуть щасливими.

Вони роз’їхалися на літні канікули, після яких Мирослав приїхав з обручкою на пальці, коханий одружився з іншою. Він хотів їй щось пояснити, але Святослава не хотіла слухати ніяких пояснень. Пізніше одногрупники звідкись дізналися, що Мирослав в дружини взяв собі дуже вигідну партію – дівчина була з надзвичайно багатої сім’ї. У Мирослава відразу з’явився автомобіль.

Святослава перевелася на заочну форму навчання і пішла працювати, щоб уникнути непотрібних болючих зустрічей з коханим.

Через два роки вона вийшла заміж за Володимира, народила сина. Чоловік ніби то поїхав на заробітки і зник. Виховувала сина сама. Розуміючи, що гроші вирішують все. Тому і сильно хвилювалася, бачачи, що син ввійде в багату родину, якій вони не рівня. Не знала Святослава і як сприйме багатий тесть бідного зятя.

Чим ближче до суботи, тим більше наростало хвилювання у Святослави. Це ж треба відповідати рівню. На останні гроші вона вирішили привести себе в порядок, купила собі сукню, про яку давно мріяла.

Син як міг заспокоював маму, казав, що незважаючи на свій статус, батько Галини залишився простою у спілкуванні людиною.

Святослава завмерла, коли вони під’їхали до будинку майбутнього свата. Такого вона не очікувала – будинок швидше нагадував палац. А ще більшим потрясінням для неї було, коли двері відкрив батько Галини. У статечному красивому чоловікові, скроні якого вже вкрила сивина, вона впізнала Мирослава.

Мирослав теж впізнав кохану, хоч і пройшло вже більше двадцяти років. Вони обоє були щасливі від того, що доля подарувала їм ще один шанс зустрітися і нарешті з’ясувати, що ж тоді сталося.

Мирослав розумів, що дуже завинив перед Святославою. Він розповів, що в те літо дуже сильно захворіла його мама. Потрібна була велика сума грошей на лікування. Цю суму вони отримали від спільних знайомих, які давно мріяли, щоб Мирослав одружився з їхньою донькою і їхні родини породичалися. То ж, щоб врятувати мама, чоловік погодився, хоч і не кохав дружину.

Донечка народилася у них через п’ять років, дружині лікарі забороняли народжувати, та вона не послухала. Галинка народилася з однією коротшою ніжкою. Батько всю любов віддавав своїй Галинці і тепер дуже щасливий, що хоч вона проживе життя з коханою людиною.

Хоча, хто знає, можливо, з Святославою їх доля звела ще раз не випадково. Можливо, це і їхній шанс нарешті стати щасливими…