Автобус наближався до кордону, а Ірина ніяк не могла дочекатися тієї миті, коли нарешті побачить рідну землю. Дорога з Італії довга, жінці не спалося. Згадала вона, як вісім років тому, залишила чоловіка і дітей і подалася на заробітки.

Час пролетів швидко, коли залишала рідну домівку, діти були ще зовсім юними. Аж не віриться, що вона їде на весілля до власного сина. Якби не ця поважна причина, можливо б, Ірина залишилася там ще на рік-два. Але одруження своєї дитини вона пропустити не могла.

На вокзал автобус приїхав вночі. До села ще треба було їхати кілометрів зо двадцять, тому Ірина домовилася з чоловіком, що він приїде по неї на власному авто, яке до речі, куплене за гроші, які жінка справно висилала родині щомісяця.

Та на її велике здивування, по неї не приїхав ніхто. Вона витягнула мобільний, набрала спочатку чоловіка, потім сина, але у відповідь почула лише гудки.

Додому Ірина добиралася на таксі. Двері відкрив чоловік, він, ще сонний, спробував пояснити дружині, що син забрав машину і поїхав до нареченої ще вчора.

Дочка, що теж прокинулася від звуків, що долинали в квартирі, холодно відреагувала на мамин приїзд. Обійняла і стала цілувати лише тоді, коли Ірина почала розпаковувати сумки і витягувати з них гостинці і подарунки. У дочки нарешті засяяли очі, потім вона защебетала так, немов її хто підмінив.

Прийнявши душ з дороги, Ірина зайшла щоб повісити обновки в шафу. З собою вона привезла багато гарного одягу, на який заробляла в Італії.

Ірина працювала баданте, вона доглядала за примхливою ​​старенькою італійкою, терпіла усякі приниження і не рідко спала лише по 4-5 годин на добу.

Жінка відкрила шафу і не зрозуміла – у шафі вже висіли дорогі жіночі речі. Чоловік, побачивши хвилювання дружини, сказав, що це речі доньки. Що у неї їх так багато, що вже нікуди і дівати. Тому свої речі вона і навішали йому в шафу.

Зранку приїхав син з майбутньою невісткою, але і ця зустріч не принесла Ірині омріяної радості. Син постійно крутився біля своєї щасливої нареченої, а в повітрі витала тягарем якась хмара недомовленості. Ірина відчула, що діти їй чогось недоговорюють.

Оскільки розмова між рідними не клеїлась, то говорила в основному невістка. Вона розповіла, що святкувати весілля вони будуть в найдорожчому ресторані, а через тиждень поїдуть відпочивати в Єгипет. Натякнула дівчина і про те, що все це оплачувати буде Ірина, адже у нареченої батьки заробляють мало.

Ну що ж, Ірина і з цим змирилася, а для кого ж тоді вона заробляла ці гроші, як не для своїх дітей. Вирішила, що справить синові найкраще весілля.

Прокинувшись на наступний день, жінка відразу взялася за прибирання. В Італії за вісім років вона вже звикла до цього. Потім Ірина вирішила поїхати в місто, прикупити ще дечого до весілля.

По дорозі зустріла свою давню подругу, розговорилися, а та їй і каже: “Яка ж ти гарна, Ірино. І як твій чоловік зміг проміняти тебе на ту Гальку. Геть з глузду з’їхав.”

Подруга була впевнена, що Ірина знає, що її чоловік вже кілька років відкрито живе в їхньому домі з Галиною, молодою продавщицею з магазину. І діти про це теж знають. Виявляється, не знала лише Ірина…

Додому жінка їхала, ніби в воду опущена. Ірина зрозуміла, що її передчуття не підводило. В суботу мало бути весілля, а в п’ятницю Ірина зібрала свої речі і купила квиток в Італію.

У її сина буде найкраще весілля, але без матері. Тепер жінка твердо вирішила, що мусить заробити собі на житло, бо повертатися до людей, які її зрадили, вона не може.