Коли мій син вирішив одружуватися, я була категорично проти. Справа в тому, що його обраниця на той час ще була заміжньою і мій син, так би мовити, забрав її з сім’ї. Дітей, правда, у неї не було. Розлучившись, вона таки вийшла заміж за мого сина.

На перших порах вони прийшли жити до мене. Я побачила, що господиня вона ніяка, ще й має кілька шкідливих звичок. Але вона все це кинула, коли дізналася, що дитину чекає. Змінилася, мене мамою почала називати. Десь через пів року, як народилася перша дочка, невістка зрозуміла, що вдруге стане мамою. Джерело

Нам вп’ятьох в маленькій двокімнатній квартирі важко було поміститися, тому  молоді зняли квартиру. Невістка пішла на якісь вечірні курси, а я допомагала синові сидіти з дітьми.

Незабаром з’ясувалося, що це за вечірні курси, з яких невістка поверталася опівночі. Невістка сама зізналася, що у неї є коханець, плакала, просила вибачення за те, що полюбила іншого чоловіка. Просила розлучення по-хорошому, казала, що любов пройшла.

Вони розлучилися, син повернувся до мене, а невістка почала жити з дітьми з новим кавалером. Син платив аліменти, я інколи забирала дітей до себе.

Через кілька місяців невістка розійшлася з новим чоловіком, він не витримав чужих дітей і втік. Мій син зробив ще одну спробу зійтися з нею, але невістка не захотіла, сказала, що не любить його і повертається жити з дітьми до мами в село.

Коли свахи не стало, невістка залишилася там жити. З дітьми я спілкувалася по соцмережах. Але невістка все частіше стала приховувати їх, кажучи по телефону, що скайп або ноутбук у них зламався. Я підозрювала, що справжня причина у тому, що вона не хоче, щоб я бачила, в яких умовах живуть діти.

Якось я не витримала, сіла в поїзд і поїхала до них в гості. Картина, яку я побачила, була жахливою. Невістка знову взялася за старе, а діти її не слухаються, копіюють її манеру спілкування. Я як почула, як спілкуються семирічна внучка з шестирічним братом, ледь не впала. Зрозуміло, що цих слів вони нахваталися від невістки і її дружків.

Поки я в неї гостювала, кілька з них до неї заходило, але вона всіх чемно відправляла.

Я їхала додому і плакала. Не знаю, що робити. Шкода дітей, онуки ж рідні. Синові вони теж не дуже потрібні, у нього нова дружина, якраз на днях має народжувати. Забрати я їх до себе не можу – вік не той. А коли поскаржуся в органи опіки – дітей можуть в інтернат забрати.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.