На весілля нашим дітям ми скинулися з сватами і подарували гроші на однокімнатну квартиру. Вистачило б на гарну, з ремонтом, перший час жити можна.

І ось діти купили квартиру, запросили нас на новосілля. Ми з сватами ледь не впали, коли побачили трикімнатну в новобудові. Зрозуміло, що в кредит.

Настрій у нас погіршився, тому донька спішила нас заспокоїти: – Не треба нам нічого говорити! Ми дорослі і ми так вирішили!

Сперечатися ми не стали, хоча і вважали цей крок нерозумним: – Ваша справа. Робіть, як знаєте.

Але наші діти на цьому не зупинилися: квартира є, тепер треба і машину. А то доньці і зятеві далеко на роботу міським транспортом добиратися.

Ну що ж, справді треба, чоловік розбирається трохи в авто, допомогу у виборі запропонував. Та вони знову все зробили по-своєму. Захотіли нову, з автосалону. Кілька тижнів по автосалонах бігали, нарешті вибрали. Подзвонили, щоб ми прийшли подивитися. Машина і справді гарна, але за ціною однокімнатної квартири. Ми зрозуміли, що вони знову влізли у кредит.

Старої машини вони не хотіли, їм подавай таку, щоб не соромно було з неї вийти. А я вважаю це дурістю. Ніби комусь є діло до того, хто з якої машини виходить.

Тоді у мене виникло логічне запитання: два кредити, а жити ви на що збираєтесь?

– Ой, мамо, не лізь. Самі розберемося! Ми все прорахували! Зате все як у людей!

Самі, так самі. Куди нам, батькам, з нашим-то життєвим досвідом поради давати? Квартира є, машина є, чого не вистачає? Дитину. Щоб як у всіх, повний набір.

І тут не обійшлося без сюрпризів – донька захотіла в Америці народжувати, щоб у дитини американське громадянство було. Ми з сватами знайшли  приблизні розцінки, і за голови взялися: наші квартири і мою дачу продати – і то не вистачить. Слава Богу, що донька передумала. Але вибрала найдорожчий варіант лікарні.

Далі пішли дорогий одяг, дороге ліжечко і коляска, автокрісло – все мало бути найкраще і найдорожче. – Я не буду економити на своїй дитині! – надувала губи новоспечена мати, коли ми робили їй якісь зауваження.

В результаті сума по кредитах у них була настільки великою, що вони ледве витягували. А тут зятя звільнили з роботи, донька в декретній відпустці. Зовсім їм сутужно стало: квартиру вони змушені були здати в оренду, самі жити до сватів переїхали. На своїй новенькій машині зять тепер таксує.

І тут наші самостійні діти згадали про нас: – Батьки, допоможіть!

А що ми можемо їм дати, ми ж на пенсії. Все, що збирали ціле життя, ми подарували їм на весілля, щоб вони квартиру собі купили.

У мене ще є дача. Але я думаю, чи не буде дурістю віддавати свою дачу на їхні примхи, я ж в неї душу вклала, це ж моє життя.

Вони ж самі нам постійно повторювали: «Самі розберемося! Ми так вирішили! » В підсумку – живуть у свахи, сплачують борги. І я так розумію, що така ситуація продовжуватиметься ще не один рік. Ми звикли жити скромно, а ці сучасні діти хочуть все і зразу.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.